Макролофус (Macrolophus nubilis) — хижий клоп, який є ефективним агентом біологічного контролю сисних шкідників у закритому ґрунті. Його основна ціль — теплична білокрилка (Trialeurodes vaporariorum), але він також знищує попелиць, павутинних кліщів та трипсів на огірках і томатах. Масове розведення цього ентомофага потребує чіткої організації трьох взаємопов’язаних процесів: вирощування кормових рослин або підготовки штучного кормового середовища, накопичення та збереження жертви (хазяїна), а також безперервного розмноження хижака в необхідних обсягах. У біолабораторіях найчастіше використовують два підходи: розведення на тепличній білокрилці з використанням рослин-резерватів або на криоконсервованих яйцях зернової молі (Sitotroga cerealella), що дозволяє підвищити продуктивність і знизити витрати.
Сучасні технології масового розведення макролофуса базуються на оптимізації умов утримання, виборі кормового субстрату та рослин-накопичувачів. Ключовим завданням є забезпечення високої життєздатності хижака без втрати його хижацької активності та пошукової здатності. Нижче розглянуто два основні методи, їхні переваги, недоліки та актуальні вдосконалення.
Розведення макролофуса на тепличній білокрилці
Теплична білокрилка (Trialeurodes vaporariorum) належить до родини алейродид і є поліфагом, що розвивається на понад 150 видах рослин із 53 родин. Цей метод є класичним, але вимагає ретельного контролю за всіма етапами. Технологія включає три стадії: вирощування кормових рослин, розмноження білокрилки та безпосереднє розмноження макролофуса. Для цього необхідні три ізольовані приміщення: для вирощування чистих рослин, маточник білокрилки та маточник клопа.
Як кормову рослину найчастіше використовують тютюн (Nicotiana tabacum) завдяки великій листовій пластинці, яка витримує високе заселення білокрилкою. Рослини вирощують за довжини світлового дня 16–18 годин, температури 20–25 °C та відносної вологості 60–75 %. Після пікірування розсаду висаджують у керамічні вазони діаметром 20 см. Через 45–50 діб, коли рослини досягають фази 6–8 листків, їх переносять у маточник білокрилки. Тут на кожну рослину розкладають листя з високою щільністю личинок та імаго шкідника — приблизно 200 особин на рослину.
У маточнику білокрилки підтримують температуру 25–30 °C (не вище 35 °C), вологість 70–80 % та 16-годинний світловий день. Після заселення 75–100 % листової поверхні половину рослин переносять у маточник макролофуса. Тут умови стабільніші: температура 25–27 °C (не нижче 23 °C), вологість 70–85 %, світловий день — 18 годин. Рослини з 20–30 листками, заселені різними фазами білокрилки, слугують кормовою базою для клопів. У міру зниження чисельності популяції білокрилки додають нові заражені рослини, а старі поміщають в окреме приміщення — «відстійник», де їх витримують понад місяць, періодично збираючи личинок макролофуса, що відроджуються.
Через 2–3 місяці після початку розведення хижака збирають і випускають у виробничих теплицях. Цей метод забезпечує природне живлення макролофуса, але має недоліки: високу трудомісткість, потребу в постійному підтриманні культури білокрилки та ризик її потрапляння в теплиці. Тому сучасні біолабораторії дедалі частіше переходять на альтернативні кормові субстрати.
Розведення макролофуса на яйцях зернової молі
Використання яєць зернової молі (Sitotroga cerealella) як корму для макролофуса є ефективною альтернативою, яка не знижує швидкість розвитку, прожорливість і пошукову здатність хижака. Зернову міль масово розводять для отримання яєць, які традиційно використовують для трихограми. У цьому методі рослини тютюну не заселяють білокрилкою, а наносять яйця молі медичним порошковдувачем. На одну рослину розміщують до 400 особин макролофуса. Витрата яєць молі на 100 рослин становить 1,4 г за сім діб. Личинка п’ятого віку з’їдає 81 яйце зернової молі за добу.
Життєздатність макролофуса, розведеного на яйцях зернової молі, залежить від розміру яєць. Середнє відродження з яєць становить 79,5 %, виживання личинок — 85 %, загальна життєздатність — 67,5 %. При використанні великих яєць ці показники зростають до 82 %, 89 % та 73 % відповідно. Плодючість самок також варіює: при живленні великими яйцями вона сягає 58 яєць на самку, а при живленні дрібними — 42 яйця. Тривалість ембріонального розвитку істотно не відрізняється, але тривалість життя імаго може збільшуватися на чотири дні, а личинок — на три дні.
Сучасні вдосконалення цієї технології передбачають комбінацію кормів. Наприклад, використання злакових попелиць як додаткового корму підвищує виживаність макролофуса до 87 %, порівняно з 70 % при використанні лише попелиць і 76 % — лише яєць ситотроги. Тривалість життя самок на такій суміші зростає до 50–55 днів (у контролі — не більше місяця). Вихід личинок п’ятого віку від однієї самки досягає 75 особів, тоді як у контролі (білокрилка плюс ситотрога) — 41 особа. Заміна тютюну на паслін або фікус гірський як рослину-резерват дозволяє підняти вихід кінцевого продукту (німфи та імаго) до 80–110 особин від самки.
Переваги використання штучних кормів та рослин-накопичувачів
Відмова від білокрилки в раціоні макролофуса та перехід на безпечні для овочевих культур фітофаги (яйця ситотроги та злакові попелиці) дає змогу вносити хижака в теплиці превентивно, до появи шкідника. Це знижує ризик зараження культур і підвищує ефективність біологічного захисту. Витрата свіжих яєць ситотроги для виробництва 100 тис. особин макролофуса становить лише 25 г. Продуктивність такого методу в 2,0–2,7 раза вища, ніж при розведенні на білокрилці.
Основною перевагою є максимальна адаптація до потреб виробничих лабораторій тепличних комбінатів. Використання безпечних фітофагів дозволяє знизити трудозатрати під час збору та застосування ентомофага, а також підвищити ефективність захисту від білокрилки до 98 %. Крім того, рослини-накопичувачі, такі як паслін або фікус гірський, забезпечують стабільне середовище для розвитку макролофуса без ризику контамінації теплиць.
Оптимізація кормового субстрату та умов утримання дозволяє скоротити цикл розведення та збільшити вихід продукції. Наприклад, використання комбінації яєць ситотроги та злакових попелиць не лише підвищує виживаність, але й подовжує репродуктивний період самок. Це робить технологію економічно вигідною для великих тепличних господарств, які прагнуть мінімізувати використання хімічних пестицидів.
Таким чином, масове розведення макролофуса на основі сучасних кормових субстратів і рослин-резерватів є ключовим елементом інтегрованого захисту рослин у закритому ґрунті. Впровадження цієї технології дозволяє досягти високої ефективності контролю сисних шкідників, знизити витрати на виробництво ентомофагів та забезпечити екологічну безпеку вирощування овочевих культур.
