... швидкоплинні відчуття, що приходять і через красу, і через втрати, залишають у нас таке спустошення, таку схвильованість і тугу, що рано чи пізно ми пускаємося в погоню за своєю первозданною природою: йдемо в ліси і пустелі, кидаємося в замети і катаємося в снігу... - шукаємо якогось натяку, сліду, знака того, що Вона ще жива і що у нас є надія. Коли ж жінка знаходить Її сліди, вона найчастіше кидається у відчайдушну погоню, змітає все зі столу, відкидає будь-які взаємини, звільняє свій розум, стає чистою сторінкою, наполягає на розриві, порушує всі правила, змушує світ зупинитися - бо без Первозданності ми вже не в змозі рухатися далі...