Фінські вчені вперше успішно застосували парну транскраніальну і периферичну стимуляцію чотирьох нервів для відновлення функцій ноги у пацієнта з параплегією (паралічем однієї кінцівки) внаслідок перелому двох хребців і пошкодження спинного мозку. Після двох фаз стимуляції по 240-360 сесій у кожній пацієнт навчився самостійно стояти і ходити за допомогою ходунків навіть через два роки після травми. Повна чутливість в ногу, однак, не повернулася. Звіт про роботу вчені опублікували в журналі.
Один з найефективніших способів відновлення загублених функцій кінцівок - це стимуляція: вона дозволяє активувати нервові волокна так, щоб вони забрали на себе функції тих, які були зруйновані внаслідок травми. Так, для відновлення функцій можуть використовувати як периферичну стимуляцію (тобто стимуляцію нейронів в кінцівках), так і транскраніальну і навіть глибоку - в такому випадку мова йде про відновлення функцій через мозок.
Однак у випадку, коли втрата функцій або параліч настає внаслідок пошкодження спинного мозку, однієї стимуляції - або головного мозку, або кінцівок - може бути недостатньо: через такі пошкодження порушується зв'язок центральної нервової системи з периферичною, і завдання терапії - її відновити. У цьому випадку в останні роки все частіше використовують спільну стимуляцію - наприклад, парну зв'язувальну (paired associative stimulation): вона об'єднує магнітну стимуляцію периферичних нервів (наприклад, в руці або в нозі) і транскраніальну магнітну стимуляцію.
До цих пір, однак, її ефективність вдавалося показати тільки при неповному пошкодженні спинного мозку. Анастасія Шульга (Anastasia Shulga) з лікарні Гельсінського університету та її колеги відзвітували про перше відновлення функцій нижньої кінцівки у 47-річного пацієнта: частковий параліч однієї ноги (параплегія) у нього настав внаслідок перелому двох грудних хребців. Пацієнт міг рухати обома ногами, але не міг самостійно стояти або ходити.
Оскільки функції правої кінцівки були збережені практично повністю, дослідники стимулювали чотири нерви в лівій нозі - сідничний, стегновий, великогірцевий і малогомілковий - окремо. Стимуляцію поєднували з магнітною стимуляцією відповідних відділів моторної кори: і там, і там використовувалася частота в 0,2 Герца.
Терапія проходила у дві фази: перша - протягом трьох місяців через рік після травми, а друга - протягом трьох місяців через два роки після травми. Фази відрізнялися тривалістю і кількістю стимуляцій: в першу дослідники стимулювали кожен нерв по півгодини (всього 360 сесій), а в другу - по 20 хвилин (всього 240 сесій).
До кінця першої фази пацієнт міг простояти півтори хвилини і пройти 13 кроків на доріжці з брусами. До початку другої фази пацієнт міг зробити вже 24 кроки (між першою і другою фазою він проходив реабілітацію). Після другої фази пацієнт вже міг ходити з ходунками: він повідомляв, що половину часу ходить по дому за допомогою них, а іншу половину - пересувається в інвалідному кріслі.
Чутливість лівої ноги після стимуляції, однак, не змінилася, але після реабілітації пацієнт менше скаржився на болі в животі - теж наслідки травми. Також пацієнт не повідомив про жодні побічні ефекти. Незважаючи на це, дослідники вважають результати помірно успішними. У майбутньому необхідно буде вивчити, наскільки ефективна парна стимуляція менше, ніж через рік після травми. Також автори уточнили, що при повному паралічі такий метод, швидше за все, використовувати не можна.
Ще один ефективний спосіб - електрична стимуляція спинного мозку: за допомогою неї (а також фізичних тренувань) три роки тому лікарям вдалося заново навчити ходити пацієнта з повністю паралізованими ногами.