Цього тижня світ дізнався про дії психоделіків більше, ніж за сім десятиліть, що пройшли з «Дня велосипеда», коли Альберт Хоффман першим з людей випробував на собі дію діетиламіду лізергінової кислоти, ширше відомого як ЛСД. Вчені нарешті з'ясували, з якими рецепторами нейронів зв'язується молекула ЛСД і чому психоделічний ефект триває так довго, а також пояснили почуття глибокого розуміння всього на світі, яке часто супроводжує прийом цієї речовини.
Найголовніший рецептор
Ключ до розуміння роботи будь-якої психоактивної речовини - знання про те, з якими клітинними рецепторами вона пов'язується і як саме це відбувається. У випадку з ЛСД шлях до відкриття рецептора зайняв десятиліття. Структуру самої молекули в кристалі ЛСД вдалося встановити ще в 1972 році, а ось структура рецептора, з яким вона зв'язується і через який впливає на нервову систему, довго залишалася загадкою, і тільки цього року вчені описали її в статті, опублікованій в журналі Cell.
Фото
З'ясувалося, що ім'я рецептору ЛСД - 5-HT2B. Зазвичай цей мембранний білок виступає в ролі рецептора серотоніну - нейротрансміттера, який регулює почуття голоду, настрій і деякі інші відчуття. «Ми вперше спостерігали психоделічну речовину за роботою», - коментує результати дослідження керівник групи Брайан Рот (Bryan Roth), фармаколог з університету Північної Кароліни.
Тримає і не відпускає
Спостереження за зв'язуванням молекули ЛСД з рецептором допомогло пояснити видатну тривалість психоделічного ефекту, який може не слабшати до 20 годин залежно від дози. Виявилося, що молекула ЛСД потрапляє в порожнину рецептора, а потім притягує його верхню частину і виявляється ув'язненою в ньому, як в каструлі з закритою кришкою. Серотонін діє по-іншому: він на деякий час зв'язується з рецептором, а потім відокремлюється, тому його ефект не такий стабільний і триває не так довго.
Музика сенсу
Інша група вчених, яка опублікувала свої результати в журналі Current Biology, вивчала біохімічні механізми окремих ефектів ЛСД - зокрема, почуття усвідомлення причин і взаємозв'язків всього сутнього, неодноразово описаного в науковій і художній літературі. Виявилося, вся справа знову-таки в рецепторах серотоніну 5-HT2B і йому подібних.
Всіх учасників експерименту попросили скласти список музичних композицій, які багато значили для них. Потім одна група учасників отримала ЛСД, інша - плацебо, а третя - ЛСД в поєднанні з кетансерином, який запобігає зв'язуванню молекул ЛСД з рецепторами серотоніну, але не заважає пов'язуванню з рецепторами інших речовин.
Через деякий час після отримання препаратів учасникам експерименту давали послухати музику: іноді - зі списку дуже важливих для них пісень, іноді - схожі треки, а іноді - джазові композиції, які велика частина учасників не характеризувала як «наповнену сенсом» музику. Група плацебо і група, що приймала ЛСД у поєднанні з кетансерином, не насичували джазову музику сенсами і після прийому препаратів. Зате люди, які отримали чистий ЛСД, розповідали, що відчували джаз як повну сенсу, дуже важливу для них особисто і приємну мелодію.
Фото
Переживання «осмисленості» вдалося зафіксувати і зі слів учасників експерименту, і за допомогою фМРТ, яке показало посилену активність деяких ділянок мозку у тих, хто отримав чистий препарат. З цього вчені зробили висновок про те, що саме в рецепторах 5-HT2B при зв'язуванні з ЛСД виникає почуття, яке Дуглас Адамс в романі «Автостопом по Галактиці» назвав «єднанням зі Всесвіту».
Керівник групи Катрін Пеллер (Katrin Preller), психофармаколог з Університетського психіатричного госпіталю в Цюріху, сподівається, що її дослідження залучить інших вчених до вивчення біохімічних основ почуття осмисленості. Патологічно змінене, це відчуття супроводжує такі розлади, як шизофренія і параноя - пацієнтам здається, що випадкові збіги обставин невипадкові, що у того, що відбувається, є прихована, часто ворожа причина.
Вивчення механізму зв'язування ЛСД з клітинними рецепторами може допомогти створити ліки, так само, як ЛСД, здатні знімати симптоми депресії, але позбавлені галюциногенних властивостей.