Планетологи на чолі з Томасом Воттерсом (Thomas Watters) зі Смітсонівського національного музею авіації і космонавтики проаналізували знімки Меркурія, зроблені зондом MESSENGER, і дійшли висновку, що перша планета нашої системи в останні мільярди років стискалася по-різному в різних півкулях. Відповідна робота була опублікована в.
Група Уоттерса вивчила результати чотирьох років зйомок планети космічним зондом MESSENGER і встановила, що тріщини, що простягаються по її поверхні і геологічно є скидовими поступами, розподілені досить нерівномірно. Поступи, виявити які допомогли детальні знімки зонда, в довжину досягають сотень кілометрів, а їхні стіни піднімаються у висоту до кілометра.
З точки зору авторів роботи єдиною прийнятною версією їх утворення є поступове стиснення Меркурія, через яке, за розрахунками, його діаметр в останні мільярди років повинен був скоротитися в середньому на 14 кілометрів. Причиною такого стиснення було поступове залишення порівняно невеликого ядра Меркурія і послідували за ним остивання і стиснення кори планети. Альтернативна гіпотеза зіткнення з великими небесними тілами під гострим кутом не може пояснити відсутності аналогічних утворень на інших планетах і супутниках, що знаходяться далі від Сонця і тому більше схильних до зіткнень.
Тим не менш, Уоттерс і співавтори визнають, що розподіл поступів надзвичайно важко пояснити з точки зору гіпотези планетарного стиснення. По-перше, більшість поступів зосереджена в двох «пучках», що проходять майже через всю поверхню планети. По-друге, більшість великих тріщин (довжиною більше сотні кілометрів) зосереджено в південній півкулі планети, а в північній їх в два рази менше. Як каже Воттерс, це означає, що «ми щось упустили»: від стиснення великого планетарного тіла важко очікувати такої нерівномірності по півкулях і регіонах.
Можливим поясненням такої нерівномірності стиснення дослідники вважають поєднання остигання планети з поступовим уповільненням її обертання, через яке зоряна доба на Меркурії зараз дорівнює майже 59 земним, що нетипово для інших тіл системи і вважається наслідком гальмування приливним впливом Сонця. Іншою причиною цього феномену можуть бути течії в тонкій мантії Меркурія, розподіл яких може значно відрізнятися від аналогічного в більш потужній мантії Землі.
Воттерс зазначає, що подальше вивчення особливостей поверхні першої планети досить важливе з точки зору планетології. На відміну від Землі, з її безліччю литосферних плит, на Меркурії мантія взаємодіє лише з однією плитою, якою є вся поверхня планети. Тому тут її взаємодія з тектонічною плитою проявляється в таких деталях, з якими не можна зіткнуться на Землі.