Вчені лоскотали лабораторних щуряків, щоб зрозуміти, як працює лоскотка у людей і навіщо вона потрібна. Схоже, що і у щурів, і у людей лоскотка - важливе еволюційне пристосування, яке навчило наші види грати.
Лоскотка - смішний, але досі незрозумілий вченим феномен. Якщо стукнути здорову людину молотком, їй завжди буде боляче, а якщо її полоскотати, ефект непередбачуваний. Хтось взагалі не боїться лоскотки, хтось відчуває її на відстані, одні частини тіла схильні до неї більше, ніж інші, відчуття лоскотки залежить від настрою, і, нарешті, ніхто не може полоскотати сам себе.
Відповісти на всі ці запитання, можливо, допоможуть щури. По-перше, вони теж бояться лоскотки - принаймні вони весело попискують, якщо їм гладити брюшко, і це явно не просто вираження задоволення від півгажування. Так само, як люди, вони мимоволі махають кінцівками і намагаються втекти від людини, яка їх лоскотить. І так само, як людям, щурям не до лоскотки, коли вони сильно переживають, збуджені або налякані.
Ще в дев'яності вчені знайшли відділ мишиного мозку, який збуджується при лоскотці. А цього тижня в журналі Science було опубліковано дослідження, в якому, підключивши електроди до цього відділу, вчені з'ясували, де у щурів знаходяться схильні до лоскотки ділянки шкіри.
Картина виявилася схожою з людською анатомією лоскотки. Щурі не заходяться писком від дотиків до спинки і лапок, але бояться лоскотки живота і суглобів. Крім того, збудження мозку фіксувалося навіть тоді, коли щури просто спостерігали наближення лоскочущої руки, яка їх не торкалася.
Ці дані підтверджують, по-перше, що у лоскотки є спеціальний нерологічний механізм, загальний для деяких видів. А відомості про «віддалену лоскотку» у щурів говорять на користь гіпотези про те, що це відчуття розвинулося у соціальних тварин і допомагало налагоджувати соціальні зв'язки через гру. Насправді, лоскотка - найпростіша гра, в якій можна розсмішити партнера, навіть якщо не вмієш жартувати.