Мова не про дорожньо-транспортну пригоду. На головного виконавчого директора Apple намагаються чинити тиск, який у наших краях більш відомий під назвою наїзд.
Читаючи новини, ловиш себе на думці, що схожі відчуття виникають при перегляді фільму, в якому дії розвиваються в зворотному порядку. Цікаво, з чого все почалося, хто хороший, а хто поганий хлопець, як таке взагалі могло статися?
Що ж, спробую переказати сюжет, причому в хронологічному порядку. Ця історія почалася дуже давно. Це сталося в 1980 році, коли, за визнанням Тіма Кука, Apple уклала таємну угоду з урядом Ірландії з приводу особливого податкового статусу компанії в даній країні. Потім Ірландія, звичайно ж, спробує зберегти хорошу міну при поганій грі. Але вона тут швидше героїня другого плану.
З того часу Apple успішно використовує три дочірні компанії в Ірландії для того, що кримінальний кодекс класифікує як ухилення від сплати податків в особливо великому розмірі. Все було добре до тих пір, поки не стало погано, тобто дана схема стала відома уряду США. Природно, підрахувати, скільки всього Apple заборгувала державі за такий довгий період навряд чи можливо. Тим не менш, в ході розслідування було встановлено, що в Ірландських дочірніх компаніях були укриті 30 мільярдів доларів. А підрозділу під назвою Apple Operations International за чотири роки вдалося приховати ще 30 мільярдів і недоплатити в казну 70 мільярдів доларів. Це тільки доведені факти, тобто крапля в морі, особливо враховуючи величезну кількість всіляких підрозділів і філій компанії (а відповідно і можливостей з ухилення від сплати податків) по всьому світу.
У даній ситуації Тім Кук, не мудруючи лукаво, зробив вигляд, що на офшорних рахунках тільки ці 100 мільярдів і знаходяться. Більш того, будучи представлений до відповіді перед обличчям Сенату США, він примудрився вийти сухим з води, та ще й звинуватити владу Сполучених Штатів у встановленні непомірно високої податкової ставки і категорично відмовився повертати гроші в країну до тих пір, поки вона з 35 відсотків не буде знижена до «розумної».
Здавалося б, афера вдалася. Але тут на сцену виходить новий персонаж: Карл Айкан. Забігаючи вперед, скажу, що не здивуюся, якщо героєм його дитинства був Френк Каупервуд. Так от, Айкан під благовидним приводом поліпшення використання вільних коштів пропонує компанії Apple викупити власні акції на суму 150 мільярдів доларів. Дану пропозицію він відправив Тіму Куку в письмовій формі, а також обговорив з ним при особистій зустрічі, яка, за словами головного фінансового директора Apple Пітера Оппенгеймера, пройшла «душевно».
Тут необхідно зробити невеликий відступ і заглянути в біографію бізнесмена. Почавши свою кар'єру зі спекуляцій сміттєвими акціями, він потім почав працювати за більш надійною схемою «грінмейл». Її суть у тому, щоб відвертим шантажем і погрозами змусити компанію викупити свої акції за сильно завищеною ціною (прошу звернути на це особливу увагу). З плином часу арсенал махінацій тільки збільшувався. Айкан з різним ступенем успіху провертав свої справи в таких компаніях: Trans World Airlines, Dell, Yahoo, Motorola, Texaco, Western Union, Marvel Comics, Herbalife, U.S. Steel, а також в десятках інших менш відомих компаній.
На даний момент його статок приблизно оцінюється в 20 мільярдів доларів. Айкан стверджує, що володіє 4,7 мільйона акцій Apple на суму 2,5 мільярда доларів. Якщо Apple погодиться викупити свої власні акції на суму 150 мільярдів доларів, то ціна одного цінного паперу протягом трьох років злетить з 525 до 1250 доларів. Чи вірите ви його словам про те, що він не збирається продавати свої акції після їх підвищення в ціні? Чи зможе встояти Тім Кук?
Так і хочеться порівняти цих хлопців з Бендером і Корейко. Справа великих комбінаторів продовжує жити.