Генетики проаналізували ДНК стародавніх жителів Японії і з'ясували, що японське населення сформували три основні генетичні лінії: ізольована популяція періоду Дземон, яка заселила Японський архіпелаг між 20 і 15 тисячами років тому; мігранти з Північно-Східної Азії періоду Яєю, які прибули близько 2300 років тому; східноазіатська популяція, що переселилася на острови в період Кофун (250-538 роки нашої ери). Примітно, що під час переходу до землеробства прийшле і корінне населення зробили приблизно рівний внесок у майбутнє населення. Стаття опублікована в журналі.
Час заселення Японських островів сучасними людьми залишається досить дискусійним питанням. Археологічні матеріали, які мають достовірне датування, не дозволяють говорити про присутність людей на архіпелазі раніше 35 тисяч років тому. Один з найдавніших людських скелетів має вік близько 30 тисяч років - це останки восьмирічної дівчинки, які виявили в печері Ямасита в 1962 році. На фінальному етапі плейстоцена територія Японії виявилася ізольована від материка широкою Корейською протокою, що серйозно вплинуло на розвиток місцевої популяції людей.
Близько XII тисячоліття до нашої ери в Японії починається період Дземон, який тривав аж до III століття до нашої ери. Стародавнє населення продовжувало займатися полюванням, збиранням і видобутком водних ресурсів, проте вже навчилося виготовляти кераміку. На рубежі нашої ери (III століття до нашої ери - IV століття нашої ери) стався перехід до більш складного господарства. На територію Японії прийшли мігранти з континенту, які принесли з собою техніку заливного рисівництва, металургію і ряд інших нововведень. Наступний же етап в історії Стародавньої Японії - період Кофун - виділявся швидше за культурною ознакою, завдяки поширенню похоронних споруд курганного типу, які свідчили про соціальну диференціацію місцевого суспільства.
Найл Кук (Niall Cooke) з Трініті-коледжу спільно з вченими з Ірландії та Японії досліджував походження японського населення за допомогою аналізу стародавньої ДНК. Для цієї мети вони виділили 12 стародавніх японських геномів, що належать до періодів до і після переходу місцевого населення до землеробства і охоплюють останні вісім тисяч років. Крім того, генетики додали для аналізу п'ять опублікованих геномів, які відносяться до трьох індивідів періоду Дземон, два - періоду Яєй.
Результати дослідження показали, що сучасна японська популяція генетично походить з трьох основних компонент. Під час періоду Дземон жителі Японії накопичили власні генетичні варіації завдяки тривалій ізоляції в межах архіпелагу після останнього льодовикового максимуму. У період Яєй, близько 2300 років тому, послідувала значна міграція на острови з материкової Азії, яка принесла потік генів, що походив з Північно-Східної Азії (стародавнє населення басейну Амура і Ляодунського півострова). Через невеликий проміжок часу, в період Кофун, відбулося перенесення алелей і від східноазіатської популяції близької до ханьців.
Генетики припускають, що поділ між популяцією періоду Дземон та іншими стародавніми і сучасними жителями Східної Азії стався в проміжку між 20 і 15 тисячами років тому. На початку останнього льодовикового максимуму (близько 28 тисяч років тому) Японський архіпелаг виявився доступним для заселення через Корейський півострів, проте близько 17-16 тисяч років тому через підвищення рівня моря острівна популяція опинилася в ізоляції. За оцінками вчених, у початковий період вона налічувала близько тисячі індивідів.
У багатьох регіонах, наприклад, у неолітичній Європі, поширення землеробства часто супроводжувалося заміщенням населення, причому генетичний внесок місцевих мисливців-збирачів у майбутні популяції виявився мінімальним. Однак при переході до сільського господарства в доісторичній Японії, очевидно, відбувалася асиміляція з приблизно рівним внеском прийшлого і корінного населення в потомство.
Раніше ми розповідали про інші дослідження Стародавньої Японії. Так, антропологи встановили, що демографічний тиск призвів до зростання насильства в період середнього Яєй. Крім того, хіміки з'ясували, що стародавні японці протягом принаймні дев'яти тисяч років використовували глиняні горщики для приготування морських і річкових продуктів.