Півроку тому світові змі повідомили, що суміш, створена за староанглійським лікувальником IX століття, знищила до 90 відсотків метицилін-резистентного золотистого стафілокока - одного зі стійких до впливу антибіотиків штаму цієї бактерії, що викликає ячмінь на очах. Такий же за силою ефект дав тільки антибіотик ванкоміцин - основний препарат, що застосовується в лікуванні МРСЗ.
А лікарський засіб, який днями був удостоєний Нобелівської премії з медицини, не здивував би лікарів Стародавнього Китаю.
Китайський фармаколог Ту Юю в 70-ті роки відкрила препарат артемізинін, який виліковує малярію.
Але рослина, з якої отримано цю речовину, полин однорічна (Artemisia annua L), використовувалася для лікування лихоманки, в тому числі і викликаної малярією, ще в III або IV століттях.
Ту Юю винайшла ліки від малярії, прочитавши тексти по традиційній китайській медицині, де були описані рецепти з трав. Шлях до відкриття і визнання був дуже складний, тому що необхідно було протестувати сотні видів рослин. Крім того, політична атмосфера в Китаї в 70-х роках була непростою. Але її завзятість виправдала себе. Артемізінін тепер став важливим протималярійним препаратом.
Її історія незвичайна для сучасної медицини. Однак артемізінін ― далеко не єдина речовина, виділена з рослин. Інші ліки від малярії, хінін, виготовляються з кори дерева officinalis L, що росте в тропічних лісах Південної Америки. Знеболюючу речовину морфій виділено з опіумного маку (Papaver somniferum L), а отруту стрихнін ― з дерева Strychnos nux-vomica L.
Ці рослини застосовувалися в медицині протягом століть і навіть тисячоліть до того, як хіміки зуміли виділити їх найактивніші компоненти.
Чи можливо, що медики можуть відкрити нові ліки, просто вивчивши стародавні медичні трактати, як це зробила Ту Юю або англійські фахівці? Відповідь на це питання неоднозначна. Старовинні фармакологічні тексти китайською, арабською, грецькою або будь-якою іншою стародавньою мовою нелегко вивчати з низки причин.
Стародавні книги рецептів
Старовинні фармакологічні тексти зазвичай являють собою список рецептів без пояснень, чи були вони використані, і в яких випадках. Уявіть свою улюблену кулінарну книгу. Ви навряд чи готуєте всі рецепти з неї. Якщо ви не зробите в ній позначки, то ніхто не буде знати, які рецепти ви випробували, і настільки вони вам припали до смаку. У стародавніх фармакологічних книгах рідко зустрічаються коментарі.
Часто складно визначити, які саме рослини вказані в стародавньому рецепті. У наш час для класифікації рослин використовується система Ліннея, де вказується рід і вид рослини. Але до того як система Ліннея стала загальноприйнятою, класифікація рослин була вкрай безладною.
Для позначення однієї і тієї ж рослини могли використовуватися різні місцеві назви. Це означає, що не завжди можна точно визначити, про які рослини йдеться в книзі. Якщо ми не можемо точно перевести назви в старовинних рецептах, як оцінити їх ефективність?
Визначення хвороб також мають зв'язок з місцевою культурою. Це означає, що у кожного народу визначення хвороби різнилося. Наприклад, стародавні греки і римляни вважали лихоманку хворобою, але в сучасній медицині вона розглядається як симптом хвороби.
У грецьких і римських текстах багато описів хвилеподібної лихоманки, тобто лихоманки, яка повторюється кожні кілька днів.
У сучасній медицині хвилеподібна лихоманка ― симптом малярії, але також це ознака й інших хвороб. Чи повинні вчені, зайняті пошуком нових ліків від малярії, перевіряти всі стародавні грецькі і римські снадоби від «хвилеподібної лихоманки»?
Холістична медицина
Найважливіший аспект, на думку істориків медицини, ― кожну медичну систему потрібно розглядати цілісно. Це означає, що неправильно приділяти увагу тільки тим аспектам стародавньої медицини, які успішні за сучасними стандартами, і відзначати все інше.
Хоча в стародавній медицині є ефективні ліки, багато з них марні або навіть шкідливі. Наприклад, у наш час навряд чи хтось ризикне лікуватися, приймаючи величезні дози чемірок, як це робили стародавні греки.
Але, навіть незважаючи на ці недоліки, в стародавніх медичних книгах великий потенціал для відкриття нових ліків. Для цього необхідна співпраця між фармакологами, істориками та етно-фармакологами, які вивчають народну медицину різних культур.
Подібна співпраця ― непростий процес, тому що кожен з фахівців відчуває, що вони говорять різними мовами. Але чудові приклади, згадані вище, нагадують нам, що результат може бути видатним, особливо при пошуку ліків проти поширених хвороб.