Це сталося в 2001 році. Ми жили тоді в місті Артемівську. Моя молодша дочка Вікторія, якій було сім з половиною років, тільки закінчила перший клас. Увечері 9 червня діти гуляли у дворі. Я, як завжди, займалася справами на кухні. Раптом забігла Віка і відразу приголомшила мене питанням:
- Мамо! А правда, що ангели на небі живуть?
Я навіть не знала, що відповісти на дивне питання. На такі теми в нашому домі ніколи не розмовляли.
- Так, на небі, але їх ніхто ніколи не бачив, вони прозорі, - відповіла я. - А навіщо тобі?
- Я хочу подивитися, як вони там живуть, - відповіла Віка.
- Донька, - сказала я, - ми з Діною і Віталіком (це мої старші діти) літали літаком і ніяких ангелів не бачили.
Донька якось дивно посміхнулася і запитала:
- Так що, виходить, я буду в кватирку влітати, а мене бачити ніхто не буде?
Наступного дня вранці я пішла на ринок за продуктами. Повертаючись, ще десь за кілометр від дому я почула візг гальм. Чомусь на душі відразу стало тривожно. Я поспішала. Дійшовши до своєї вулиці, я побачила сусідів, які щось обговорювали і якось дивно на мене дивилися. Тільки я увійшла в будинок, почула від старшого сина:
- Віку збила машина!
Я чомусь спочатку подумала, що не сталося нічого серйозного. Однак незабаром з'ясувалося, що Віка постраждала дуже сильно - черепно-мозкова травма. Дочка чотири дні пролежала в комі і ввечері 14 червня померла.
І, що вражаюче, коли ми після похорону стали розглядати її малюнки, натрапили на дуже дивну картинку. На ній було зображено місце аварії, а також місце її поховання! Виходить, дитина передчувала свою швидку смерть. Можливо, саме тому вона запитувала мене про ангелів.