У 16-му столітті Європою прокотилася хвиля епідемії хвороби, що отримала назву «Англійська пітлива гарячка», або «Англійська пот». Вона супроводжувалася високим рівнем смертності. Епідемія спалахувала кілька разів між 1485-м і 1551-м роками.
Перший спалах хвороби було зафіксовано в Англії. Коли Генріх Тюдор, майбутній король Англії, який жив у Бретані, висадився на берег Уельсу, англійська пот він привіз із собою. Велика частина його війська, що складалася в основному з бретонських і французьких найманців, була інфікована. До моменту висадки на берег хвороба тільки-тільки почала проявлятися.
Після того, як Генріх Тюдор був коронований і утвердився в Лондоні, англійський піт перекинувся на місцеве населення, і за місяць від неї померло кілька тисяч людей. Потім епідемія вщухла, щоб через кілька років з'явитися в Ірландії.
У 1507-му і в 1517-му роках хвороба спалахувала знову і знову в різних районах країни - міста Оксфорд і Кембридж втратили половину населення. У 1528-му році напасти повернулася в Лондон, звідки поширилася на всю країну. Король Генріх VIII був змушений покинути столицю і переїжджати з місця на місце, щоб не заразитися.
Через деякий час англійський піт проник на континент, вразивши спочатку Гамбург, потім Швейцарію, потім пройшовши Священну Римську імперію. Пізніше осередки хвороби спалахували в Польщі, Великому князівстві Литовському і Великому князівстві Московському, Норвегії та Швеції. З якихось причин Франції та Італії зараження вдалося уникнути.
У кожному регіоні дивне захворювання сходило нанівець протягом двох тижнів. Протікало воно досить болісно: у хворого починався сильний озноб, кружляла і боліла голова, а потім з'являлася ломота в шиї, плечах і кінцівках. Через три години наступала сильна жага, гарячка, а по всьому тілу виступав смердючий піт. Частішав пульс, серце боліло, і хворий починав марити.
Характерною ознакою хвороби була сильна сонливість - вважалося, що якщо людина засне, то вже ніколи не прокинеться. Дивно, що, на відміну від, наприклад, бубонної чуми, у хворих не було ніяких висипань або язв на шкірі. Одного разу перехворівши англійською пітливою гарячкою, людина не виробляла імунітету і могла заразитися нею знову.
Причини «англійського поту» залишаються загадковими. Сучасники (в тому числі Томас Мор) і найближчі нащадки пов'язували її з брудом і якимись шкідливими речовинами в природі. Іноді її ототожнюють з поворотним тіфом, який розносять кліщі і вші, але джерела не згадують характерних слідів укусів комах і того, що виникало при цьому роздратування.
Інші автори зближують хворобу з хантавірусом, що викликає геморагічні лихоманки і легковий синдром, близький до «англійського поту», проте він рідко передається від людини до людини, і така ідентифікація теж не загальновизнана.