Хоча слово близькість часто вживають, воно має таку ж не-визначеність, як і слово любов. Насправді є три роду близькості: маячня близькості, ілюзія близькості і реальна близькість.
Маячня близькості, як і багато психотичних станів, це потужний потік ейфорії, в якому сяє яскравий образ іншої людини. Рід психологічної галюцинації, з якої часто починається психоз двох людей. У більшості таких психозів удвох маячня розвивається повільно, а зникає досить швидко (за години, дні, тижні). Як і інші психотичні переживання, він абсолютно не залежить від реальності і розуму, хоча людина при цьому може нормально сприймати інші сторони реальності. Якщо маячня взаємна, вона посилюється впливом другого учасника і в будь-якому випадку не піддається спростуванням і ніякому словесному, інтелектуальному або навіть дуже особистісному втручанню.
Ілюзія близькості добре описується біблійними словами: «стати однією плоттю». Через неї зазвичай і виникає ця загадкова «одна плоть», і її поява вкрай ускладнюється процесами тріангуляції, за допомогою яких пара намагається уникнути діалектики «приналежність-індивідуація». Ілюзія близькості подібна до інших ілюзій: це не галюцинація, але деяке спотворене сприйняття, невеликий обман свідомості. Прекрасний приклад символічного переживання, переживання, що змінює стиль життя і особистість людини, якість її міжособистісних взаємин.
Реальна близькість найкраще представлена взаєминами матері і дитини, яку вона носить у собі; хоча навіть тут близькість недосконала: дитина ізольована у своїй плодній бульбашці. Тим не менш, саме це найглибший рід близькості. Психологічно мати сприймає дитину у своїй утробі як саму себе. Пологи і глибока близькість при годуванні грудьми фізіологічно і психологічно відповідають переживанням матері при її виношуванні, пологах і годуванні. Іншими словами, мати знову проживає - тілесно і психологічно - свою власну появу на світ і глибоку близькість з власною матір'ю.
Реальна близькість виникає спочатку між дитиною та її матір'ю. Потім вона поступово зникає, інтерналізується, стає невидимою; виявляється знову, меншою мірою, по відношенню до батька, потім - по відношенню до батьківського «ми», до братів і сестер, потім - до менш значущих поєднань людей. Реальна близькість стає наскрізною темою всього життя. Спочатку людина шукає близькості з самим собою, потім - зі схожими на себе іншими і, нарешті, з людиною іншої статі. А це вимагає сильного бажання розлучитися з ілюзією близькості і зіткнутися з діалектикою «Ми-Я», кожна сторона якої по-своєму загрожує стражданням. На полюсі «Я» лежить жах ізоляції (шизофренія), на полюсі «Ми» - страх поневолення і втрати себе.
Процес розвитку здатності бути близьким вимагає від людини рішучості досягти таких взаємин з іншим, куди обидва вкладають всю свою особистість цілком. Чи принести в жертву свою свободу, ініціативу, свій стиль життя заради набуття сили, свободи, захищеності та екстазу приналежності до «Ми» - в цьому полягає вічне питання, що штовхає людину на пошуки компромісу.