Тваринам у зоопарках навіть при забезпеченні "... збалансованим раціоном, ідеальним житлом і захистом їм стане беззаперечно нудно, вони почнуть з апатією ставитися до всього і врешті-решт перетворяться на неврастеників. Чим більше ми розуміємо природну поведінку таких тварин, тим очевидніше для нас стає, наприклад, що мавпи в зоопарку є лише карикатурами на своїх двійників, що мешкають на волі. Але тварини-опортуністи легко не здаються, їхня реакція на неприємні ситуації вражає своєю винахідливістю. Те ж саме можна сказати і про мешканців людського звіринця. Якщо порівняти реакції тварин у зоопарку з реакціями, що спостерігаються нами в людському звіринці, то ми побачимо, що між цими двома вищою мірою штучними середовищами існує вражаюча схожість. […]
Спостерігаючи за диким котом у клітці, можна побачити, як він підкидає в повітря мертвого птаха або щура, а потім кидається за ним і хапає кігтями. Підкидаючи жертву, кіт змушує її рухатися, а значить, «повертає їй життя», тим самим даючи собі можливість ще раз «вбити» її. Так само мангуста, яка сидить у клітці, намагається «умертвити» звичайний шматок м'яса. Спостерігаючи за поведінкою домашніх тварин, можна помітити те ж саме. Розпещена собака, яку добре годують, приносить м'яч або палицю до ніг господаря і терпляче чекає, поки той не кине цей предмет. І як тільки палиця злітає в повітря і падає на землю, вона стає «жертвою», яку можна переслідувати, ловити, «вбивати» і приносити назад для повторення уявлення. Домашня собака може не потребувати їжі, але вона потребує стимулів. […]
Ця картина вражаюче нагадує ситуацію, яку спостерігають у людському звіринці. Народжуючись в умовах сучасного суперплемені, ми потрапляємо в світ, де людська геніальність вже вирішила більшість основних проблем, пов'язаних з виживанням. Подібно до тварин у зоопарку, ми виявляємо, що навколишнє середовище так і світиться безпекою. Більшості з нас, звичайно ж, доводиться виконувати якусь роботу, але завдяки технічному прогресу у нас все ж залишається достатньо часу для участі в боротьбі за стимул. У нас більше немає необхідності витрачати весь свій час на пошук їжі або даху над головою, на виховання потомства, охорону територій або захист від ворогів. Якщо ж Вашим аргументом проти цього буде те, що ви ніколи не припиняєте працювати, тоді задайте собі одне-єдине питання: «Чи можете Ви працювати менше і все ж виживати?» У більшості випадків, мабуть, доведеться відповісти «так». Робота є для сучасної суперплемінної людини еквівалентом полювання з метою добування їжі, і, подібно до мешканців зоопарку, вона часто приділяє їй набагато більше часу і підходить до неї з більшою ретельністю, ніж це необхідно насправді. Він сам створює собі проблеми! […]
Якщо стимули занадто слабкі, ви можете посилити свої поведінкові реакції, винаходячи нові заняття. Це - творчий принцип. Якщо все вже відоме занадто нудно, кмітлива тварина повинна придумати щось нове.
Наприклад, шимпанзе, які перебувають у неволі, примудряються внести новизну в своє життя, досліджуючи нові форми пересування. Вони перекочуються з боку на бік, ліниво пересувають ноги і демонструють різні гімнастичні вправи. Якщо їм вдасться відшукати невеликий шматок мотузки, вони зачеплять її за дах клітини, повиснуть на ній, тримаючись за обидва кінці зубами або руками, і будуть розгойдуватися в повітрі, подібно повітряним гімнастам у цирку. Багато тварин, щоб позбутися нудьги, використовують відвідувачів. Якщо вони не будуть звертати уваги на людей, що прогулюються повз їх клітини, вони, в свою чергу, ризикують також залишитися без уваги, але якщо вони збудять їх цікавість, відвідувачі вже як-небудь та розважать їх. Те, чого може досягти винахідлива тварина, справді вражає. Якщо шимпанзе або орангутан плює в бік відвідувачів, вони з вереском відскакують від клітини - це допомагає скоротати деньок. Слон може облити водою з хоботу, морж - обризкати плавником. Сорока або папуга може привабити відвідувачів, розпушивши поришки, а коли вони почнуть їх пригладжувати - клюне в палець. Один лев навчився маніпулювати аудиторією абсолютно чудовим способом. Зазвичай він мочився (як і коти), направляючи струмінь горизонтально на вертикальну поверхню, тим самим позначаючи її своїм запахом. Якось він направив струмінь на один з вертикальних прутів клітини і виявив, що бризки долетіли до відвідувачів і викликали цікаву реакцію: вони з криками відскочили назад. З часом лев не тільки навчився краще потрапляти в ціль, але і придумав новий трюк. Після першого струменя, коли відступав перший ряд глядачів, його місце відразу ж займали ті, хто стояв ззаду і хотів трохи краще розгледіти тварину. Замість того щоб випустити все за один раз, лев приберігав деяку кількість сечі вдруге, і таким чином йому вдавалося «порадувати» знову прийшли. […]
Подібних гімнастичних вправ і жебрацтва неможливо побачити в природному середовищі. Все це винаходи, що дозволяють пристосуватися до особливих умов неволі.
В умовах людського звіринця цей творчий принцип доходить до приголомшливих крайнощів. Я вже зазначав раніше, що розчарування може настати тоді, коли штучно вигадана боротьба за стимул, через те що можливості її досить обмежені, часто починає здаватися безглуздою. Намагаючись уникати цієї обмеженості, людина шукає все більш складні форми виразу, які стають настільки всепоглинаючими і піднімають індивідуума на такі висоти пізнання, що нагородам вже немає числа. Тут ми йдемо зі сфери дрібниць, що існують для того, щоб чимось себе зайняти, і вступаємо в чарівні світи витончених мистецтв, філософії і науки. Все це має величезне значення, оскільки не тільки дозволяє ефективно боротися з нестачею стимулів, але ще й робить можливим максимальне використання найбільш приголомшливої фізичної власності людини - гігантського мозку ".