У чому причини високого рівня вбивств серед чорношкірого населення?
Щоб стати всеосяжним, розгляд соціального та економічного впливу на рівень вбивств має враховувати і вкрай високий рівень навмисних і ненавмисних вбивств, скоєних афро-американцями. Фактично в кожному з досліджень впливу соціальних факторів на насильницькі злочини зі смертельним результатом відзначається відносно високий рівень подібного роду злочинів серед даної етнічної групи. Крім Вольфганга, цей факт підтвердили й інші вчені, які досліджували вбивства у великих американських містах. Більш сучасні роботи також відзначають тенденцію порівняно вищого рівня вбивств серед чорношкірих (Blau & Blau, 1982; Williams, 1984; Williams & Flewelling, 1988).
Не тільки злидні
Зв'язок між расовим складом населення і рівнем вбивств не є простим і прямим наслідком однієї тільки бідності. Згадані раніше дослідження злочинності у великих містах говорять нам про те, що в районах з високою концентрацією чорношкірих високий рівень вбивств простежується навіть там, де рівні доходів людей практично не відрізняються один від одного, і це підтверджується багатьма іншими роботами. Один з представників влади зробив такий висновок: «Приналежність до певного соціального класу і рівень доходів не є причинами невідповідної різниці в рівнях серйозних злочинів і правопорушень, скоєних расовими меншинами і білими» (Curtis, 1989, р. 140).
Соціальна нерівність
Звідси очевидно, що крім злиднів на високий рівень вбивств повинні впливати й інші соціальні фактори. Як я зазначав раніше, одним з таких додаткових факторів може бути соціальна нерівність. Дозвольте підтвердити це припущення.
Ендрю Генрі (Andrew Henry) і Джеймс Шорт (James Short), піонери в галузі вивчення взаємозв'язку економічних циклів і рівня вбивств, встановили, що з 1900 по 1947 рік важкі економічні часи по-різному впливали на білих і чорношкірих. У цей період скорочення ділової активності призводило до зростання вбивств, скоєних білими, і навіть до більшої кількості самогубств серед них. Мабуть, економічні труднощі не тільки до деякої міри підвищували агресивні нахили білих (за припущенням Генрі і Шорта, особливо білих з низьким соціальним статусом), але і формували у багатьох з них самозвинувачення у фінансових проблемах.
І навпаки, спад ділової активності призводив до зниження рівня вбивств, скоєних чорношкірими, і мав порівняно невеликий вплив на рівень самогубств у цій расовій групі. Чи не могло бути так, що при настанні важких часів незаможні чорношкірі бачили менше відмінностей між своїм становищем і становищем інших людей? Тобто можна сказати, що економічно важкі часи ставали «зрівнятелями». Не тільки чорношкірі, але й більшість людей іншої раси мали фінансові труднощі. Отже, самооцінка чорношкірих у ці періоди була вищою, ніж за часів економічного благополуччя, і виплески обурення та агресії були рідшими.
Чи існують субкультури насильства?
При проведенні аналізу різниці між рівнями вбивств серед етнічних і расових груп Вольфганг пояснював частоту вбивств широко поширеними в громадах національних меншин переконаннями і відносинами, що сприяють прояву агресії. Він припустив, що в цих групах існує субкультура насильства - ряд переконань і норм, які вчать, як трактувати конкретні ситуації, і наказують, як на них реагувати. Тобто, згідно з видатним кримінологом, люди, які виросли в субкультурі схильності до насильства, зазвичай легко виходять із себе, оскільки швидко класифікують сварки або інші міжособистісні протиріччя як провокаційні фактори і вважають, що якщо вони хочуть зберегти своє становище серед оточуючих, то повинні реагувати агресивно. Мабуть, люди цієї субкультури нападають на інших головним чином тому, що від них чекають таких дій. Якщо їх провокують, єдиний спосіб, який забезпечить їм визнання і схвалення, - це напад на провокатора.
Вольфганг вважає, що ця субкультура поширена не тільки в громадах чорношкірих. Він вважає ймовірною наявність норм такого роду в більшості групових меншин з високою схильністю до насильства і в певному сегменті низького соціального шару.
Інші вчені також дослідили причини частого прояву агресії серед деяких груп американського суспільства, наприклад бандами молоді в міських гетто або ж у цілих регіонах країни (Wolfgang, 1967, Wolfgang & Ferracuti, 1967).
Чи є субкультура насильства на Півдні?
У різних регіонах США спостерігається різний рівень насильницьких злочинів зі смертельними наслідками. Так, у південних штатах рівень вбивств білих, по відношенню до чисельності населення регіону, набагато вище, ніж, наприклад, у Новій Англії або в центральних штатах, і ця картина зберігається протягом усього століття. У 1958 році, коли Вольфганг опублікував свою роботу, звіт Федерального Бюро Розслідувань (ФБР) Uniform Crime Reports зазначав, що рівень вбивств на південному узбережжі Атлантики в шість разів вищий, ніж у Новій Англії. Хоча в даний час цей розрив скорочується, Південь як і раніше залишається найбільш смертоносною частиною країни, особливо для білих молодих людей.
У 1987 році в багатьох південних штатах, особливо в Техасі, Флориді та Алабамі, рівень застосування насильства зі смертельними наслідками серед білих молодих людей від 15 до 24 років набагато перевищував середньостатистичний показник по країні. (Цікаво відзначити, що рівень вбивств на Півдні, скоєних чорношкірими того ж віку, був в цілому досить низьким).
Соціологи по-різному пояснюють високий рівень вбивств, скоєних білими жителями Півдня. Деякі приписують цей феномен бідності та економічній нерівності, характерній для даного регіону, інші ж вважають, що вбивства стимулюються «регіональною культурою». Ось як коментує це один з істориків:
Образ насильницького Півдня, в різних ковдрах, постає (перед нами) на кожному кроці: поєдинок між джентльменами і рабовласниками, які б'ють рабів, судновласниками, які потурають грубим і безладним сутичкам... Цей образ настільки поширений, що підпорядковує будь-кого, хто прагне до розуміння Півдня (Hackney, 1969, р. 505). Деякі соціологи вважають, що такий образ - це не просто стереотип. Вважається, що багато південців зберегли свої установки і переконання, що сприяють насильству і жорстокості. Той же історик передбачає: «Насилля на Півдні - це стиль життя, який переходить від батька до сина разом зі старою мисливською гвинтівкою і сімейною Біблією». З урахуванням цього неважко намалювати собі образ молодого білого южанина з сільської місцевості. Легко ображається на слова або вчинки, що сприймаються як загроза або образа, він швидко впадає в гнів і, більш того, вірить, що принцип честі вимагає прийняття насильницьких дій проти людини, що з її точки зору, завдала образи.
Прихильники впливу південної субкультури насильства аргументують свою позицію складним статистичним аналізом. Хоча проведені дослідження часто дають суперечливі результати, в основному вони демонструє, що вбивства, скоєні в конкретному регіоні країни (районі метрополії або в штаті), особливо білими, мають позитивну кореляцію зі співвідношенням в даному районі білих вихідців з Півдня. Більше того, цей взаємозв'язок зберігається навіть з урахуванням бідності та соціально-економічної нерівності. На підставі цього група вчених дійшла висновку, що субкультура насильства «частково відповідальна за високий рівень на Півдні насильницьких випадків зі смертельними наслідками» (Huff-Corzine, Corzine & Moore, 1986, p. 921. Див. також: Blau & Blau, 1982).
Однак ці висновки, що наводять на роздуми, тільки побічно підтримують тезу субкультури насильства. Наскільки я знаю, немає прямих свідчень, які показують, що сприяють насильству переконання, відносини і цінності насправді переважають на Півдні сильніше, ніж в інших регіонах країни. Є деякі підстави вважати, що жителі Півдня як група більш інших американців схильні до застосування насильства для дотримання «закону і порядку», але це ще не означає, що вони вважають насильство правомірним способом вирішення спорів або захисту честі. Дослідники, які шукали відмінності в цьому питанні між південними та іншими регіонами, не змогли їх виявити. Тоді може бути, як припускають інші автори, гіпотетична південна культурна традиція сприяє тільки випадкам застосування насильства зі смертельними наслідками, а не всім фізичним нападам, і тільки за певних обставин (Erlanger, 1976).
Наявність субкультури насильства у вузько визначених групах
Безумовно виглядає правдоподібним, що деякі групові і територіальні розрізнивши рівні вбивств є наслідком установок і цінностей, що сприяють прояву агресивності. Існують і певні докази цього. Проте практичні дослідження показують, що переконання, які підтримують застосування насильства і позитивне ставлення до нього, зараз не так поширені в найбідніших верствах суспільства, в тому числі і в спільнотах чорношкірих, як припускали Вольфганг та інші вчені. Ймовірно навіть, що цінність жорсткості і мужності не стоїть на першому місці у злочинців, які здійснюють насильство, як це стверджують прихильники теорії субкультури (див.: Ball-Rokeach, 1973, Erlanger, 1974).
Навіть якщо більшість людей, які користуються меншими соціальними та економічними правами, не потунають агресії як способу вирішення міжособистісних проблем, світогляд частини з них, можливо, є провідником насильства. Як зазначалося в главі 6, в деяких міських підліткових бандах США дотримуються кодексу особистої честі, що акцентує недоторканність чоловічої гідності, яка трактується ними по-своєму. Поділяючи ці переконання і цінності, члени банди швидко переходять у наступ, коли не отримують необхідної поваги. Вони переконані, що повинні покарати кривдника, щоб довести свою мужність і зберегти честь. З наявною або легкодоступною зброєю вони запросто можуть вбити тих, хто, як вони думають, завдав їм образи.
Ще гірше (а це стає все більш очевидним), що деякі молоді люди, особливо з бідних верств і меншин суспільства, мають ще більш радикальні погляди на агресію. Здається, що вони абсолютно байдужі до болю або смерті інших. Ці запеклі, бездушні агресори переповнені майже неприхованим обуренням і ворожістю. Вони зосереджені тільки на собі і своїх бажаннях. Цілком очевидно, що їх дуже мало турбує або взагалі не турбує вигляд або навіть заподіяння страждань. Коли кілька таких людей збираються разом, вони підтримують один одного у прояві безсердечності і агресивності. Вони вважають це в порядку речей, що це хороша ідея. Вони веселяться, нападаючи на багатого спортсмена-аматора в парку. Вони вирішують, як їм краще розважитися: напасти і пограбувати підлітків, одягнених у шкіряні куртки і кросівки марки Nike, або просто побити літнього перехожого.
Нам невідомо, скільки такої молоді в Америці. Звіти поліції і газетні статті, цитати з яких я наводив, припускають, що їхня кількість зростає. Нещодавно один городянин поскаржився журналісту на те, як змінився його мікрорайон за останні роки. У роки його молодості образи при випадкових зіткненнях були рідкістю. «А зараз, якщо ви зачепите чиюсь машину, вас просто вб'ють», - каже він. Хоча це твердження дещо перебільшене, воно підтверджує дані кримінологів про зростання кількості вбивств, скоєних міськими молодіжними бандами внаслідок «легковажного ставлення до людського життя». Цілком можливо, що ці запеклі бандити з'являються в результаті поширення всередині міст відносно невеликої і обмеженої субкультури «повного розчарування і звичного насильства», про яку говорять соціологи.
Ефекти стимулювання в обстановці насильства
Норми, цінності та переконання субкультури, що формує схильність до насильства, можуть виникати не так, як розвиваються і передаються загальноприйняті соціальні норми поведінки, що передаються від батька до сина «разом з мисливською гвинтівкою і сімейною Біблією». Дані переконання і установки більшою мірою є непрямі продукти життя, що виробляються в обстановці жорсткості, безсердечності і насильства.
У другому розділі книжки ми бачили, що в холодних і байдужих батьків найімовірніше будуть агресивні діти. Очевидно, що суворий, наповнений стресами, безладний світ міських гетто мало підходить для прояву батьківських почуттів. Не дивно, що неосвічені, забиті стресами, труднощами і бідністю і батьки, які часто стикаються з дискримінацією та соціальною дезорганізацією, рідко можуть дати своїм дітям необхідні любов і увагу. Не дивно й те, що вони байдужі або надмірно суворі з ними.
Відчуття несприятливого впливу такого батьківського ставлення на зростання насильства підтверджують все більше число міських дітей. Джон Річтерс (John Richters), дослідник Національного інституту психічного здоров'я, перевірив, наскільки часто такі діти стають свідками сцен насильства. Він провів опитування дітей і матерів, які проживають у бідному, «помірно агресивному» районі Вашингтона, і встановив, що 72% п'ятнадцяти-шістнадцятирічних були свідками застосування насильства, 11% бачили, як люди стріляли, 6% були мішенями стрілянини і 4% своїми очима бачили скоєння вбивства.
Зрозуміло, перестрілки і вбивства мають сильний вплив на дітей. Опитування Річтерса показало взаємозв'язок між частотою спостереження сцен насильства і несприятливими психологічними симптомами у дітей. Ще гірше те, що, як ми знаємо з розділу 6, емоційне сум'яття може розвинути нахили до застосування насильства. Вчені з Колумбійського університету Нью-Йорка, які досліджували ліванських дітей зі зруйнованого війною Бейрута, встановили у них не тільки надзвичайно високий рівень тривожності і стресу, але і високий рівень агресивності.
Отже, міській чорношкірій молоді та іншим меншинам зовсім не потрібно спеціально навчатися насильству у своїх однолітків або дорослих. Багато з цих молодих людей на собі відчули погане поводження і протидію в колі сім'ї, в навколишній обстановці гетто. Часто вони починають сприймати навколишній соціальний світ як джунглі, де цінуються тільки злочин і агресія. Доступність зброї підвищує і без того високі шанси, що в майбутньому вони здійснять напад на іншу людину або вбивство.
Короткостроковий вплив на агресивні установки
До теперішнього моменту в цій главі розглядалися тільки ті фактори впливу, які можуть формувати щодо довготривалі переконання і установки, що сприяють агресивній поведінці. Однак суспільство має під рукою і більш короткострокові способи впливу, які здатні як мінімум на короткий термін впливати на людську агресивність.
У розділі 7 «Насильство в засобах масової інформації» ці фактори впливу розглядалися більш докладно. Люди можуть сприймати агресивні ідеї з кінофільмів і телевізійних передач і навіть з газетних статей про насильство, і та частина аудиторії, яка має слабку придушуваність власної агресивності, може реалізувати ці думки, нападаючи на оточуючих. Розгляньмо, який вплив можуть вплинути на підлітків з бідних міських районів американських міст фільми про жорстокість і насильство. Стрілянина на екрані може легко активізувати агресивні ідеї і впливати на агресивні нахили юнаків: 1) мають підвищену агресивність і слабку здатність придушення антисоціальної поведінки; 2) мають невисокий розумовий розвиток і, внаслідок цього, мало усвідомлюють вигаданість життя на екрані і розташованих до сприйняття насильницького світу в кіно як відображення реального; 3) схильних, принаймні частково, ототожнювати себе з героєм для набуття ілюзії влади і панування над іншими; 4) що характеризують насильницькі дії героя як справедливу і добру справу. Все це збільшує ймовірність тимчасового самовиправдання їх власної агресивності.
Крім кінофільмів і телевізійних передач, репортажі в новинах про війни, стрілянину і вбивства також можуть підвищити ймовірність посилення агресивності вразливих людей. Тому нас не повинно дивувати зростання насильницьких злочинів у країнах у повоєнний період.
З часів дослідження Емілем Дюркгеймом наслідків франко-прусської війни 1870-1871 рр. соціологи висловлювали різні припущення про те, як збройний конфлікт між державами впливає на громадський порядок в країнах, що борються. У контексті розглянутого питання особливий інтерес представляють припущення вчених про те, що громадяни воюючих держав переживають катарсис в період перебування своєї країни в стані війни. Ймовірно, коли люди думають про битви, в них послаблюється власне спонукання до застосування насильства і вони більш миролюбно поводяться зі сторонніми, членами сім'ї та сусідами. Як показано в главі 7, кіно не робить такого благотворного впливу, але, можливо, вбивства, що відбуваються в реальному житті, дійсно вивільняють агресивну енергію.
Ден Арчер (Dane Archer) і Розмарі Гартнер (Rosemary Gartner) досліджували ці та інші припущення вчених, порівнявши рівень вбивств у багатьох країнах до і після їх участі у війні. У табл. 9-1 узагальнено підсумки проведеного ними аналізу. Незалежно від перемоги або поразки країни і від численності або відносної нечисленності загиблих громадян, в більшості країн, що воювали, спостерігалося зростання, а не зниження рівня вбивств у післявоєнний період.
Однак у повоєнний період не обов'язково відбувається підвищення агресивності у людей. З таблиці видно, що цього не сталося в США після Другої світової війни (хоча мало місце після війни у В'єтнамі). В цілому Арчер і Гартнер роблять наступні висновки:
Більшість досліджених країн, які брали участь у війнах, зазнали значного післявоєнного зростання випадків вбивств. У контрольній групі країн, які не брали участі у війнах, такого зростання не було. Почастішання випадків вбивств було поширеним і мало місце як після тривалих, так і після коротких воєн, які в країнах перемогли і зазнали поразки, в країнах з посиленою і з ослабленою післявоєнною економікою, серед чоловіків і жінок і в декількох вікових групах.
Таким чином, участь країни у війні сприяє розширенню сфери насильницьких злочинів, скоєних її громадянами, а не розряджає стримувані агресивні спонукання. Так само як і виправдовувана деякими глядачами агресія в кінофільмах може викликати у них переконання в правомірності власних насильницьких дій, міждержавні та національні конфлікти можуть підтверджувати думку окремих громадян про законність нападу на їхніх ворогів.
Взаємодія під час насилля
Поки ми розглядали тільки загальну картину випадків вбивств. Я ідентифікував різні фактори, які впливають на ймовірність того, що людина усвідомлено позбавить іншого життя. Але перед тим як це станеться, потенційний злочинець повинен зіткнутися з тим, хто стане жертвою, і ці два нагороди повинні вступити у взаємодію, яка призведе до смерті жертви. У цьому розділі ми і звернемося до характеру цієї взаємодії. Див.