Двадцять років тому більшість дітей йшли до школи, не вміючи ні читати, ні писати, ні рахувати. Усьому цьому діти навчалися в школі, і їх інтелектуальний розвиток від цього зовсім не страждав. Зараз ситуація змінилася.
Для того, щоб дитина прийняли в хорошу школу (а значить, для того, щоб вона отримала пристойну освіту, а потім вдало влаштувалася в нашому важкому житті) їй вже в 6 років потрібно витримати солідний іспит на «готовність».
Тому батьки поспішають якомога раніше розпочати його навчання. Так званий «ранній розвиток» в наші дні дуже популярний і модний. Дітей мало не з народження вчать читати, рахувати до 100 і назад, вчать іноземної мови, логіки, риторики, граматики, математики тощо. І батьки за таку дошкільну освіту готові платити чималі гроші - адже для майбутньої дитини нічого не шкода!
А вихователі відповідно до законів ринкової економіки, охоче йдуть назустріч споживачеві (тобто батьку) і вчать.
У результаті система дошкільного виховання все більше перетворюється на нижчий ступінь шкільного навчання. Незважаючи на прогресивні та гуманістичні концепції вчених і заклики зберегти дитинство, страх перед майбутнім бере своє і «готовність до школи» стає головною метою батьків, вихователів і навіть психологів, які працюють у дитячих садках.
Дана тенденція є не тільки невиправданою - ні з педагогічної, ні з психологічної точки зору, але і вельми небезпечною, що несе з собою непередбачувані соціальні наслідки. Справа в тому, що в силу своїх психологічних особливостей діти дошкільного віку (до 7 років) не здатні до усвідомленої та цілеспрямованої навчальної діяльності.
Навіть завчивши будь-які терміни і формулювання, діти не розуміють їх і не можуть використовувати. Так, наприклад, завчивши назви окремих місяців або днів тижня, вони не знають, яку зараз пору року, або, запам'ятавши на заняттях назви приводів (над, під, зверху тощо), вони не використовують їх у своїх діях.
Такі завчені знання, відірвані від реального життя дітей, залишаються безглуздими мовними штампами. Незважаючи на величезні зусилля педагогів і розумове виснаження дошкільнят, їх готовність до школи залишається досить сумнівною.
Діти не можуть вчитися тільки тому, що цього хочуть дорослі. І не тому, що вони ледачі і неслухняні, а тому що вони - діти. І біда не в тому, що вони нічого не набувають від такого передчасного навчання, а в тому, що вони втрачають надзвичайно важливі можливості, які відкриває перед ними дошкільне дитинство.
Дошкільний вік є унікальним і вирішальним періодом розвитку дитини, коли виникають основи особистості, складається воля і довільна поведінка, активно розвивається уява, творчість, загальна ініціативність. Однак всі ці найважливіші якості формуються не в навчальних заняттях, а в провідній і головній діяльності дошкільнята - в грі.
Найсуттєвіша зміна, яку відзначають не тільки психологи, а й більшість досвідчених дошкільних педагогів, полягає в тому, що діти в дитячих садках стали менше і гірше грати, особливо скоротилися (і за кількістю і за тривалістю) сюжетно-рольові ігри.
Дошкільнята практично не знають традиційних дитячих ігор і не вміють грати. В якості головної причини зазвичай називають брак часу на гру. Дійсно, в більшості дитячих садків режим дня перевантажений різними заняттями і на вільну гру залишається менше години.
Однак і ця година діти, за спостереженнями педагогів, не можуть змістовно і спокійно гратися - вони возяться, б'ються, штовхаються - тому вихователі прагнуть заповнити вільний час дітей спокійними заняттями або вдаватися до дисциплінарних впливів. При цьому вони констатують, що дошкільнята не вміють і не хочуть грати.
Це дійсно так. Гра не виникає сама собою, а передається від одного покоління дітей іншому - від старших до молодших. Зараз цей зв'язок дитячих поколінь перервано (різновікові дитячі спільноти - в сім'ї, у дворі, в квартирі - зустрічаються лише як виняток). Діти ростуть серед дорослих, а дорослим ніколи гратися, та вони і не вміють цього робити і не вважають важливим. Якщо вони і займаються дітьми, то вони їх навчають. В результаті гра йде з життя дошкільнят, а разом з нею йде і саме дитинство.
Згортання гри в дошкільному віці досить сумно відбивається на загальному психічному та особистісному розвитку дітей. Як відомо, саме в грі найбільш інтенсивно розвиваються мислення, емоції, спілкування, уява, свідомість дитини.
Перевага гри перед будь-якою іншою дитячою діяльністю полягає в тому, що в ній дитина сама, добровільно підпорядковується певним правилам, при чому саме виконання правил доставляє максимальне задоволення. Це робить поведінку дитини осмисленою і усвідомленою, перетворює її з польового на вольове. Тому гра - це практично єдина область, де дошкільнята може проявити свою ініціативу і творчу активність.
І в той же час, саме в грі діти вчаться контролювати і оцінювати себе, розуміти, що вони роблять, і (напевно це головне) хотіти діяти правильно. Ставлення сучасних дошкільнят до гри (а значить і сама ігрова діяльність) істотно змінилися. Незважаючи на збереження і популярність деяких ігрових сюжетів (хованки, салочки, доньки-матері), діти в більшості випадків не знають правил гри і не вважають обов'язковим їх виконання. Вони перестають співвідносити свою поведінку і свої бажання з образом ідеальної дорослої або способом правильної поведінки.
Адже саме це самостійне регулювання своїх дій перетворює дитину на свідомого суб'єкта свого життя, робить її поведінку усвідомленою і довільною. Звичайно, це не означає, що сучасні діти не оволодівають правилами поведінки - побутовими, навчальними, комунікативними, дорожнього руху тощо. Однак, ці правила виходять ззовні, з боку дорослих, а дитина змушена приймати їх і пристосовуватися до них.
Головна перевага ігрових правил полягає в тому, що вони добровільно і відповідально приймаються (або породжуються) самими дітьми, тому в них уявлення про те, що і як треба робити злити з бажаннями та емоціями. У розвиненій формі гри діти самі хочуть діяти правильно. Відхід таких правил з гри може свідчити про те, що у сучасних дітей гра перестає бути «школою довільної поведінки», але ніяка інша діяльність для дитини 3-6 років виконати цю функцію не може.
Адже довільність - це не тільки дії за правилами, це усвідомленість, незалежність, відповідальність, самоконтроль, внутрішня свобода. Позбувшись гри, діти не набувають всього цього. У результаті їхня поведінка залишається ситуативною, мимовільною, залежною від оточуючих дорослих.
Спостереження показують, що сучасні дошкільнята не вміють самі організувати свою діяльність, наповнити її сенсом: вони тиняються, штовхаються, перебирають іграшки тощо. У більшості з них не розвинена уява, відсутня творча ініціатива і самостійність мислення. А оскільки дошкільний вік є оптимальним періодом для формування цих найважливіших якостей, важко плекати ілюзії, що всі ці здібності виникнуть самі собою потім, у більш зрілому віці. Між тим і батьків, як правило, мало хвилюють ці проблеми.
Головним показником ефективності роботи дитячого садка і благополуччя дитини вважається ступінь готовності до школи, яка виражається в умінні рахувати, читати, писати і виконувати інструкції дорослого. Така «готовність» не тільки не сприяє, а й перешкоджає нормальному шкільному навчанню: преситившись примусовими навчальними заняттями в дитячому садку, діти часто не хочуть до школи, або втрачають інтерес до навчання вже в молодших класах.
Переваги раннього навчання позначаються тільки в перші 2-3 місяці шкільного життя - таких «готових» дітей вже не треба вчити читати і рахувати. Але як тільки потрібно проявити самостійність, допитливість, здатність вирішувати і думати - ці діти пасують і чекають вказівок дорослого. Чи треба говорити, що така пасивність, відсутність інтересів і самостійності, внутрішня порожнеча матиме досить сумні результати не тільки в школі.