У 1976 році в КБ Камова, під керівництвом радянського конструктора Сергія Міхєєва почалася розробка ударного вертольота Ка-50. За ступенем і сміливістю закладених у нього конструкторських рішень, він став воістину унікальною машиною, через що його доля склалася невдало: на озброєння його прийняли, але у військах його немає. Незважаючи на те, що вертольоту вдалося повоювати у другій чеченській кампанії, і він отримав позитивні відгуки льотчиків, виробництво було припинено в 2009 році: всього було випущено 17 вертольотів, включаючи передсерійні зразки. Чому ж так вийшло?
Справа в тому, що конструктори хотіли зробити вертоліт настільки досконалим, що банально не розрахували можливості промисловості і розвиток електроніки на той момент. Ка-50 спочатку розроблявся як одномісний ударний вертоліт, хоча у всьому світі від такої схеми відмовилися всі, включаючи американців. До плюсів одномісної схеми можна віднести: меншу масу вертольота, викликану в тому числі меншим використанням броні, захищати якої доводиться всього одного, а не двох льотчиків. Удвічі скорочувалася вартість навчання пілотів, а в разі втрати вертольота і загибелі екіпажу, гинув один пілот, а не двоє.
Разом з тим виникала неминуча проблема - як одному льотчику одночасно пілотувати вертоліт і використовувати комплекс озброєння? У пілота всього дві руки і одна голова, а в бою йому довелося б бути і льотчиком, і оператором озброєння, і підтримувати зв'язок з наземними підрозділами і робити ще багато чого, що в інших ударних вертольотах зазвичай роблять два члени екіпажу. Вирішити цю проблему були покликані новітній прицільно-навігаційний комплекс, система автоматизація польоту та обміну тактичною інформацією, крім того, планувалося, що Ка-50 будуть виводити на ціль вертольоти розвідки і цілевказівки Ка-29. Згодом, саме так діяли обидва вертольоти в Чечні. Грубо кажучи, Ка-50 повинен був, використовуючи свої видатні швидкісні і маневрені якості, отримати «наводку» від Ка-29, оперативно вийти на ціль, завдати удару швидко покинути небезпечний район, поки противник не прийшов до тями і не задіяв засоби ППО.
У 1980 році КБ Камова і Міля одночасно почали розробку ударних вертольотів за специфікаціями військових і в результаті створили дві абсолютно різні машини. Причому в 1986 році Ка-50 на випробуваннях більше сподобався військовим, ніж Мі-28, проте у війська пішла мілевська машина, а ось Ка-50 довелося пережити трансформацію в фактично новий вертоліт Ка-52. Але, повторимося, спочатку саме Ка-50 був оголошений переможцем конкурсу.
Повна злітна маса «Чорної акули» досягала 10,8 тонн, маса навантаження - 2,8 т, максимальна швидкість - 350 км/год, але при пологому пікіруванні Ка-50 міг розігнатися до 390 км/год, що робило його найшвидшим серійним вертольотом у світі. Застосування соосної схеми забезпечувало йому видатну маневреність: він міг робити «мертву петлю» без розгону і літати задом на швидкості 90 км/год. А під час одного бойового вильоту в Чечні вертоліт, йдучи від зіткнення з перешкодою, продемонстрував воістину літакову раптовість - 30 м/с.
Вперше у світі вертоліт обладнали катапультним кріслом: у разі виникнення аварійної ситуації лопаті несучих гвинтів відстрілювалися, і льотчик міг катапультуватися на швидкості до 400 км/год на будь-якій висоті. Пілота захищала двошарова алюмінієво-сталева броня, що витримує попадання бронебійних куль калібру 12,7 мм, також бронювалися всі життєво важливі вузли вертольота. З боків фюзеляжу в окремих мотогондолах були встановлені два газотурбінних двигуни ТВ3-117К сукупною потужністю 4400 к. с. зі спеціальними екранно-вихлопними пристроями для зниження теплової помітності. З підвісними баками вертоліт міг пролетіти 1100 кілометрів, динамічна стеля становила 5500 метрів.
До мінусів Ка-52 можна було віднести «перехліст» несучих гвинтів при виконанні певних маневрів, через що розбилися два передсерійних вертольоти. При експлуатації льотчикам не рекомендувалося виходити на критичні режими польоту, хоча, після усунення проблем, перехльоту гвинтів більше не спостерігалося. Озброєння Ка-50 складалося з 30-мм гармати, некерованих ракет, авіабомб, ПТУР і ракет «повітря-повітря».
Незважаючи на всю революційність, на певному етапі Ка-50 перестав задовольняти військових саме в силу своєї... революційності! Використання вертольота-цілевказівника Ка-29 було визнано незручним і таким, що знижує тактичні можливості Ка-50, льотчику якого, незважаючи на велику кількість всіляких допоміжних систем, одному все ж було важко виконувати відразу кілька завдань. Тому було прийнято рішення доповнити екіпаж оператором, що зажадало переробки вертольота з одномісної в двомісну машину. Так з'явився на світ Ка-52, який по безлічі вузлів і агрегатів уніфікований з Ка-50.
Саме Ка-52 значною мірою задовольняв вимогам військових, а Ка-50 було вирішено зняти з озброєння після вироблення ресурсу. Тим не менш, не варто говорити про те, що одномісні ударні вертольоти не мають права на життя. Однозначно мають і можна не сумніватися, що подібні вертольоти скоро з'являться. У міру розвитку штучного інтелекту, цілком буде можливо замінити другого пілота «віртуальним», а незабаром і самі вертольоти стануть безпілотниками.
Ка-50 сильно випередив свій час: у 80-90 роки минулого століття розвиток електроніки та автономних систем банально не дозволяв створити якусь подобу віртуального «помічника» льотчику, якому так і доводилося більшість завдань вирішувати самостійно: і вертольотом керувати, і застосовувати зброю, попутно виконуючи безліч другорядних функцій. Як би там не було, Ка-50 назавжди увійшов в історію вітчизняного і світового вертольотобудування як революційна машина, на якій було використано цілий ряд інноваційних розробок, що значно випередили свій час.