Якби вітчизняний проект 1960-1970-х років зі створення на Місяці поселення був реалізований, то в гаражі луніна чекав би цілий набір дивовижних машин - ядерні луноходи, тягачі, що працюють від ізотопних джерел... Але найбільш захоплюючим транспортним засобом обіцяв стати ракетний ранець, конструюванням якого займалися співробітники ДержНДІ авіаційних систем.
«Дивно, СРСР завжди був провідною космічною державою, а ракетні ранці у вашій країні наче й не робили», - писав мені електронною поштою Петер Гійсьбертс, власник найвідомішого сайту про ракетних ранців. Петер консультував наш журнал при підготовці статті про ракетного ранця нового типу, сконструйованого мексиканським винахідником Хуаном Мануелем Лозано («ПМ», № 9'2006), і попутно цікавився радянськими розробками в цій галузі. Ми розповіли йому про «літаючий крісло», створений для переміщення у відкритому космосі. Його в 1990 році біля орбітальної станції «Мир» випробував космонавт Олександр Серебров. Розповіли Петеру і про більш ранні засоби пересування в космосі, які розробляла НВО «Зірка» і які так і залишилися на Землі, але Гійсьбертс цим не задовольнився. Він хотів знати, чи робили в нашій країні ракетні ранці для переміщення по Землі. «Всемогутній» інтернет з цього приводу мовчав, але коли номер зі статтею про Лозано з'явився у продажу, нам стали писати читачі, які повідомляли, що ракетні ранці випробовували і в Радянському Союзі. Ще цікавіше було те, що в нашій країні конструювали не тільки звичайні «земні» ранці. Група фахівців з одного НДІ розробляла ракетні ранці для пересувань по... Місяці!
Люди-ракети
Місячний ранець, або, як його називали конструктори, місячний ПРТС («пілотована ракетна транспортна система»), може здатися абсолютно шаленим проектом. Але якщо згадати, що в 1960 - 1970-х роках в нашій країні всерйоз збиралися організувати місячну базу, все стане на свої місця. Незаперечна перевага таких ранців перед луноходами та іншою налунною технікою полягала у високій швидкості їх пересування і відсутності проблем з підкоренням ділянок зі складним ландшафтом. Так що їх передбачалося використовувати для проведення рятувальних операцій, досліджень у важкодоступних районах, швидкої евакуації при раптовому підвищенні радіаційної небезпеки.
Причому ракетні ранці на Місяці виглядали куди привабливіше земних аналогів. Через відсутність опору повітря при польотах і меншої сили гравітації вони витрачали куди менше палива: на одній заправці можна було пролітати 30 км - на порядок більше, ніж на Землі.
Від земних ранців до місячних
У ті часи, коли в СРСР почали розробляти місячні ПРТС, про ракетні ранці можна було дещо дізнатися з американських журналів. Про вітчизняні розробки відомостей не було, хоча подейкували, що в наших НДІ і КБ вели аналогічні роботи і отримували непогані результати.
Тому при розробці місячного ранця фахівці насамперед орієнтувалися на американські моделі для наземних польотів. Головним чином на розробки компанії Bell Aerosystems, про які багато писали в пресі. Один з ранців цієї компанії можна було побачити в популярному фільмі 1965 року «Шарова блискавка» - на ньому літав Джеймс Бонд. Принципово іншою була розробка Bell Pogo, що представляла собою літаючу платформу з жорстко закріпленим ракетним двигуном в нижній її частині. Цікаво, що американці планували використовувати цей апарат при освоєнні Місяця. Причому переміщатися по її поверхні припускали за допомогою невеликих стрибків. Зрештою від такого екзотичного транспортного засобу NASA все-таки відмовилися, віддавши перевагу колісному луноходу.
Радянські фахівці пішли іншим шляхом. Багатоприжкову схему відхилили ще на ранньому етапі досліджень, оскільки з нею був пов'язаний ряд труднощів. По-перше, для успіху місячної місії треба було забезпечити найвищу надійність двигуна багаторазового запуску; по-друге, виникали складнощі з навігацією: перед кожним стрибком доводилося заново прицілюватися; нарешті, за витратою палива багатоприжкова схема починала програвати горизонтальним перельотам, якщо здійснювалося більше двох стрибків.
Балістичні траєкторії стрибкового типу, настільки улюблені фантастами, в умовах Місяця також виявилися непридатними. Причини цього - значні висоти стрибка, до чверті від дальності; необхідність дуже точного дозування розгінного і гальмівного ракетних імпульсів; неможливість оперативно коригувати параметри польоту. Було вирішено забезпечити політ за найоптимальнішими в умовах Місяця горизонтальними траєкторіями, але для цього потрібно було розробити штатну систему стабілізації для ПРТС. Без неї за відсутності атмосфери тіло космонавта постійно розгойдувалося б з боку в бік, як маятник.
Подорожуючим по Місяці
Застосовувати ракетний ранець на Місяці куди доцільніше, ніж в земних умовах. Відсутність опору повітря при польотах і менша сила гравітації дозволяють витрачати куди менше палива. На одній заправці на Місяці можна пролетіти 30 км - на порядок далі, ніж це можливо на Землі. Середня швидкість польоту при цьому складе близько 300 км/год. Як влаштований радянський ракетний ранець: 1. Сопла системи стабілізації//2. Фара//3. Система індикації на склі шолома//4. Сопло двигуна коригування//5. Пульти керування//6. Сопло основного двигуна//7. Паливо//8. Платформа ПРТС//9. Посадкова опора.