Ще до гагарінського польоту, на самому початку ери освоєння космосу, наші конструктори створювали проекти дивовижних літальних апаратів, які обрисами своїми нагадують зорельоти з фантастичних фільмів і романів.
Радянським ракетопланам і космопланам належало не тільки освоювати глибини космосу і літати до інших планет, але і битися з імовірним противником в орбітальному і суборбітальному просторі. Ці проекти багато в чому випередили свій час і так і не були реалізовані, але документи з розсекречених архівів сьогодні дозволяють нам гідно оцінити сміливість і оригінальність вітчизняної конструкторської думки.
Не падати, а летіти
На рубежі 1950 _ 1960-х років, коли космонавтика робила свої перші кроки, у справі освоєння навколоземного простору було більше запитань, ніж відповідей. Одна з серйозних проблем, яку належало вирішити конструкторам, полягала в безпечному поверненні космонавтів з орбіти. Спуск по балістичній траєкторії давав перевантаження близько 10 g, що створювало колосальні навантаження на організм людини. Як тепер відомо, заключну частину польоту Юрій Гагарін виконав поза апаратом, що спускається. Першому космонавту було наказано на певній висоті покинути кулю «Сходу» і приземлитися на парашуті - з побоювання, що вона може не винести перевантажень балістичного спуску.
Ракетоплан системи «Кожух»
Ракетоплан-винищувач виконано за комбінованою технологією. Термозахисний кожух у формі «капсули» укладає в собі крилатий апарат. Висота бойового застосування - 300-1900 км. Стартова вага - 1200 кг. Виводиться на орбіту ракетою УР-500. На борту 8 снарядів «космос-космос». Перед спуском з орбіти відділяється бойова частина, після проходження основних теплових потоків відстрілюється теплозахисний кожух, і апарат з космонавтом на борту здійснює посадку за літаковим типом.
Як показала згодом практика, тренований організм здатний витримати ці перевантаження. Але не будемо забувати, що космонавтика в розпалі «холодної війни» розвивалася насамперед з прицілом на бойове застосування. Ймовірний сценарій глобального конфлікту міг вимагати одночасно великої кількості пілотів військових космічних апаратів, і на ретельний відбір і підготовку космонавтів просто не вистачило б часу. Необхідно було розробити більш щадний спосіб сходження з орбіти і приземлення.
Один з таких способів - створення апарата з плануючою здатністю, або з аеродинамічною якістю. Ідея плануючого космічного корабля, або ракетоплана, отримала досить широке поширення і лежала в основі проектів, що розроблялися як в СРСР, так і в США (наприклад, проект Dyna Soar). Перевага апарату з аеродинамічною якістю полягає не тільки в зниженні перевантажень, але і в можливості маневрування при спуску, що забезпечує більш точне приземлення. Розвиток цієї теми також відкривав можливість створення маневруючих боєголовок і орбітальних/суборбітальних бомбардувальників, на гіперзвукових швидкостях і великих висотах долають ППО противника.
Компонувальна схема крилатого апарата
Космічне бомбардування
Велика робота за темами «Ракетоплани» і «Космоплани» була проведена на початку 1960-х в Об'єднаному конструкторському бюро 52 (нині ФГУП «НВО машинобудування»), заснованому і очолюваному в той час видатним радянським конструктором В.Н. Челомеєм. В описі ескізного проекту, що зберігається в архіві ОКБ-52, дається наступне визначення: «Під ракетопланом розуміється космічний літальний апарат багаторазового застосування, здатний здійснювати польоти в космічному просторі, що може досягати орбітальних I і II космічних швидкостей польоту, що використовує для управління траєкторією польоту як газодинамічні, так і аеродинамічні сили і здатний здійснити значні маневри в космосі і атмосфері виробляти посадку в заданій точці земної поверхні».
Видатний конструктор
Челомей Володимир Миколайович (1914-1984) - академік АН СРСР, генеральний конструктор ОКБ-52 (нині ФГУП «НВО машинобудування»). двічі Герой Соціалістичної Праці (1959, 1963). Дитинство провів у Полтаві. Після закінчення в 1937 Київського авіаційного інституту Челомей працював там же викладачем, а з 1941 - в Центральному інституті авіаційного моторобудування ім.П.І. Баранова, де ним був створений пульсуючий повітряно-реактивний двигун (1942). З 1952 року професор МВТУ ім. Баумана. Основні праці з конструкції та динаміки машин, теорії коливань, динамічної стійкості пружних систем, теорії сервомеханізмів. Під керівництвом В.Н. Челомея розроблені серії крилатих і балістичних ракет, зокрема ракета-носій «Протон», ІСЗ різного призначення, пілотована космічна станція «Алмаз». До числа нереалізованих проектів відноситься проекти місячного корабля (для пілотованого обльоту Місяця), корабля для висадки на Місяці, системи багаторазового використання «легкий космічний літак».
Проектовані ракетоплани підрозділювалися на дві функціональні групи: військові та науково-дослідні. Група військових ракетопланів підрозділялася на апарати високоорбітальні і низькоорбітальні. Високоорбітальні ракетоплани повинні були діяти на орбітах з висотами 150-5000 км і використовуватися для перехоплення, розпізнавання і знищення космічних цілей (супутників і військових станцій), ураження стратегічно важливих наземних і морських цілей, ведення оперативної і стратегічної розвідки з космосу і організації системи раннього оповіщення ПРО країни про старт балістичних ракет противника.
Низькоорбітальні ракетоплани передбачалося задіяти на висотах 50 − 80 км, де при гіперзвукових швидкостях польоту ще можливе ефективне використання аеродинамічних сил для управління траєкторією польоту. За задумом конструкторів висока швидкість і можливість широко маневрувати орбітами давали низькоорбітальному ракетоплану перевагу малої вразливості з боку ПРО противника. Подібні апарати призначалися для використання в якості бомбардувальників і розвідників, а також як спеціальний транспортний засіб.