Ентузіасти продовжують битися над загадкою унікального матеріалу, творець якого помер, так і не розкривши секретну рецептуру.
На зорі 1990-х у світових ЗМІ стали з'являтися повідомлення про створення нового пластичного матеріалу, здатного витримувати нагрівання до неймовірних температур - аж до таких, які розвиваються при пожежі або на оболонці космічного апарату при проходженні крізь атмосферу. Такі заяви дуже бентежили вчених ще й тому, що автором знахідки виявилася людина без диплома і взагалі будь-якої систематичної освіти - британський перукар Моріс Уорд (Maurice Ward).
Starlite - таку назву йому придумала онука Моріса Уорда - неодноразово випробовувався NASA як можливий теплоізолятор, до нього придивлялися військові і великі корпорації. Автор не відмовлявся надати зразки для досліджень, але рецепт зберігав у повному секреті, не ділячись ним ні з ким - аж до 2011 р., коли Моріс помер, забравши з собою цю таємницю. Можливо, завдяки цьому повороту сюжет не канув у лету поряд з фільтрами Петрика та іншими «диво-винаходами», а історія загадкового Starlite триває досі.
Холодно
За словами самого Уорда (до речі, в інтернеті збереглися його особистий блог і -канал), зайнятися пошуками вогнестійкого матеріалу його спонукав телевізійний репортаж, з якого той дізнався, що багато жертв пожеж гинуть від отруєння їдким димом палаючого пластику. Раніше перукар бавився пошуками власних рецептів шампунів, але близько 1986 р. повністю віддався новій затії. Через три роки склад був знайдений - і, зрозуміло, виявився неймовірно простим і включав найбільш звичайні магазинні інгредієнти.
Пробитися «геніальному вискочці» було нелегко і протягом декількох наступних років він без всякої користі обивав пороги лабораторій і компаній. Доля посміхнулася лише в 1993-му, коли повідомлення про Starlite було опубліковано в авторитетному International Defense Review. У ньому йшлося про «приголомшливі результати», отримані деякими незалежними експертами, які тестували Starlite. Згідно з деякими даними, матеріал не згорав при температурах аж до 10000 ° С і не подавався навіть впливу високопотужного лазера.
Більш того, в тому ж 1993-му публіці були продемонстровані і неймовірні теплоізолюючі властивості Starlite. У шоу Tomorrow's World на ВВС куряче яйце, покрите тонким шаром цього матеріалу, обдавали жаром газової пальника протягом декількох хвилин, після чого показали, що всередині воно залишилося сирим. Здавалося б, справу зроблено: залишалося дізнатися, хто з промислових гігантів зацікавиться винаходом і від кого Уорд зможе отримати законні мільйони, а то і мільярди доларів за диво-рецепт. Обговорювалися перспективи його використання в техніці та будівництві. У 1994-му матеріал тестували в Boeing як альтернативу теплоізоляційній кераміці космічних шатлів.
Тепліше
Варто сказати, що Моріс Уорд завжди виявляв певну параною щодо захищеності свого винаходу. Наскільки відомо, він відмовлявся від будь-яких проектів, в яких не міг зберегти контрольний 51 відсоток. Винахідник особисто стежив за всіма зразками, які передавалися для тестування, намагаючись, щоб ні в кого не було можливості реконструювати склад Starlite. Уорд не оформляв і патент, щоб не розкривати секретну формулу і не раз заявляв про спроби вкрасти. Характерна історія, що сталася в кінці 1990-х.
Відомо, що в цей час винахідник знайшов партнерів з Канади і організував стартап Starlite Safety Solutions, який представив результати випробувань матеріалу інвесторам. Однак, за словами тих самих партнерів, Моріс Уорд виявився абсолютно недоговороздатним - «чим більше йому пропонували, тим більше він запитував», що призвело до зриву всіх переговорів, після чого партнери вийшли з проекту.
З одного боку, Уорда можна зрозуміти. Якщо заяви автора точні, знахідка могла коштувати мільярди, ділитися якими так не любить жодна корпорація. З іншого ж - Starlite цілком міг змінити сучасний світ і врятувати безліч життів, і можливо, чинити так було не зовсім етично. Знову ж таки, якщо справедливі всі заяви про властивості цього матеріалу. І в цьому його головна загадка.
Справді, незважаючи на всі сумніви багатьох оглядачів, то й справа спливають досить авторитетні свідчення на користь Starlite. Так, Джо Кісселл (Joe Kissell), який написав про нього в 2009 р., отримав лист від Памели Полін-Браун (Pamela Pohling-Brown), за авторством якої вийшла та сама стаття в International Defense Review. Вона всіляко підтверджувала надійність представлених тоді результатів і навіть назвала ім'я експерта, який проводив тестування. «Боюся, що тема якимось чином засекречена», - резюмувала Полін-Браун. До речі, на те ж натякали і колишні партнери Уорда з Канади. Виходить, все-таки є що приховувати?