Чернігівська область - північно-східний регіон України. Із західного боку область межує з Київською зі східною - з Сумською з південною - з Полтавською з північною - з Брянською областю РФ і Гомельською областю Білорусі. Адміністративним центром є місто Чернігів.
Територію сучасної області люди почали заселяти ще в епоху палеоліту. На початку нашої ери тут були утворені ранньослов'янські племена а в другій половині I тис. нашої ери - племінний союз сіверян. Чернігівщину відносять до історичного регіону Північного Лівобережжя - Сіверської землі або Сіверщини.
На початку X ст. Сіверщина увійшла до складу Київської Русі. Прийнято вважати що Чернігівські та Київські землі були основою Київської Русі а Чернігів і Київ були її найбільш значущими містами. У XI ст. засновалося Чернігівське Князівство яке вважалося одним з найбагатших і політично важливих земель Русі. Чернігівське Князівство об'єднало східнослов'янські племена: вятичів сіверян радимичів і полян.
У 1654 р. перебуваючи у складі Лівобережної України Чернігівська область була об'єднана з Російською державою. Під час війни з Росією на боці гетьмана Івана Мазепи і шведського короля Карла XII область зазнала повного руйнування гетьманської резиденції - Батурина в 1708 р. Вже в 1796 р. була утворена Малоросійська губернія Росії центром якої стало місто Чернігів. У 1802 р. її розділили на дві губернії - Чернігівську та Полтавську.
У період громадянської війни та іноземної інтервенції Чернігів неодноразово переходив з рук в руки воюючих сторін. З встановленням у місті радянської влади в жовтні 1919 р. почалося поступове відновлення його зруйнованої економіки. Остання адміністративна реформа проведена в 1932 р. призвела до заснування Чернігівської області у складі УРСР.
Під час Другої світової війни Чернігів та інші населені пункти регіону були сильно зруйновані. У повоєнні роки відновлення економіки проходило досить швидкими темпами. І вже в 1950 р. підприємства Чернігова перевищили довоєнні обсяги випуску продукції. У складі незалежної України Чернігівська область знаходиться з 1991 р.
На сьогоднішній день Чернігівщина має індустріально-аграрну структуру господарства. Пріоритетними вважаються машинобудівна деревообробна металообробна харчова паливна целюлозно-паперова та легка промисловості. Крім того даний регіон країни володіє значним сільськогосподарським потенціалом.
Стародавня Чернігівська область відома безліччю унікальних історичних та архітектурних пам'яток княжих і козацьких часів. Понад 200 таких пам'яток мають світове значення. Вони свідчать про видатну роль краю у формуванні Київської Русі та Української держави. Найціннішими пам'ятниками домонгольського періоду є Спаський (ХІ ст.) і Борисоглібівський (ХІІ ст.) собори, П'ятницька церква (ХІІ ст.), Ільїнська церква (ХІІ ст.) і Антоньєви печери (ХІ ст.) - в місті Чернігів, Юр'єва божниця в Острі (Х ст.).
Величезну культурну цінність представляють такі палацові ансамблі як: садиби Тарнівського (ХІХ ст.) в селі Качанівка Ічнянського району, Галаганів (ХІІІ ст.) в селі Сокиринці та селищі міського типу Дегтярники Сребнянського району, відома садиба Румянцева-Задунайського в селі Вишеньки Коропського району, і звичайно ж палац останнього графа Кирила Розумовського в селищі міського типу Батурин.
Особливої уваги також заслуговують: альтанка відомого композитора М. Глінки з гротом, історико-культурний заповідник «Качанівка», дендропарк «Тростянець» (XIX ст.), курганний некрополь (IX-X ст.) і «Чорна могила» (Х ст.).