Серед європейських лікарів побутував жарт, який говорить: «великий майстер виконує великі шви». Багато поколінь лікарів були вирощені на подібній теорії. У хірургії були періоди, коли лікарі змагалися в майстерності кройки і шиття. Спроби з'єднати різні частини людського організму за допомогою хірургічних інструментів, різноманітні ампутації це були головні напрямки медицини. Чудово, що «хірургія» стародавньою мовою - це «рукоділля». Розвиток медицини пройшов етапи, на яких мало уваги приділялося цілісній роботі людського тіла як єдиної системи. Медики не замислювалися про те, що сама операція це удар по здоров'ю. Тому, працюючи, хірурги в першу чергу дбали про власну зручність, довжина шва не мала значення, головною була якість зашивання. Ідея проводити операції з мінімальним порушенням кожного покриву виникла під кінець двадцятого століття, і була зустрінута серед професіоналів «у багнети». Але заперечення було досить коротким. Новатори від хірургії почали просувати лапароскопію, тому що більш щадного способу оперативного втручання ще не придумано. У пацієнтів, які перенесли лапароскопію, в рази менше побічних ефектів, набагато швидше йде адаптація після втручання. Особлива розмова про пацієнтів, які мають зайву вагу. Під час класичного хірургічного втручання розрізається величезна кількість жирових клітин. Це у багато разів погіршує стан організму і ускладнює адаптацію після втручання. Ці тканини є чудовим ґрунтом для розмноження патогенної мікрофлори. Шов заживає гірше, можливі нариви.
COM_SPPAGEBUILDER_NO_ITEMS_FOUND