Американсько-французька група астрономів під керівництвом Джастіна Кріпа, професора Університету Нотр-Дам, після 18 років спостережень підтвердила існування коричневого карлика HD 4747 B. це рідкісний випадок, коли вченим вдалося безпосередньо визначити його фізичні параметри - масу, спектр і орбіту, якою зірка рухається навколо більш масивного світила - HD 4747 A. цей об'єкт може стати своєрідною лабораторією для вивчення теоретичних моделей, що описують поведінку та еволюцію коричневих карликів. Дослідження направлено до публікації в (препринт), коротко про нього повідомляє прес-реліз університету.
Безпосередньо побачити коричневого карлика вдалося за допомогою приладу NIRC2 обсерваторії Кека. Це детектор інфрачервоного випромінювання, розроблений спеціально для адаптивної оптики телескопів обсерваторії. Спостереження дозволили в точності визначити, яка відстань відокремлює HD 4747 B від центрального світила.
Виявилося, що радіус орбіти коричневого карлика становить приблизно 11,3 0,2 астрономічних одиниці - ця величина трохи більше, ніж радіус орбіти Сатурна. Співвідношення між великою і малою напівосями орбіти становить приблизно 3:2. Крім того, астрономи визначили масу об'єкта - вона виявилася рівною 60 масам Юпітера. Якби цей показник досяг позначки 80 мас, то карлик зміг би запустити ядерний синтез з ядрами водню, який протікає в зірках головної послідовності.
Автори відзначають, що HD 4747 B - унікальний приклад коричневого карлика, для якого відомі спектральні дані (в тому числі, металійність), вік (близько 3,3 мільярда років), маса і параметри орбіти. Це дозволить перевіряти на його прикладі різні астрофізичні моделі. Наприклад, раніше маси коричневих карликів визначалися виходячи з таких теоретичних моделей еволюції зірок. Для HD 4747 B ці моделі передбачали масу на 20 відсотків вище виявленої.
Відстань від Землі до дослідженої системи становить близько 61 світлового року. Наймасивніша зірка подвійної - HD 4747 A - належить до спектрального класу жовтих карликів, як і Сонце. На існування у неї компаньйона вказали коливання променевої швидкості, вимірені спектрографом HIRISE обсерваторії Кека. Однак до моменту його прямого виявлення минуло ще понад 15 років.