Ці історії років двадцять тому розповідав матрос риболовецького сейнера Євген Мерейко з Севастополя.
- Двічі в житті я стикався з нечистою силою. У травні 1989 року вийшов одного вечора на балкон. Там стояв вузький диванчик. Я приліг на нього. Лежу собі, покурюю папіроску. Раптом бачу - невість звідки з'явилася на балконі якась пакість переді мною. Стирчить нісенітниця якась! Тварюка зростом метра півтора, не вище!
Вся вона була чорного кольору і блищала як лакована. Руки, ноги, тулуб більш-менш схожі на людські. А ось зате голова... Бр-р-р! Замість нормальної голови виситься над плечима гладкий високий ковпак, схожий на огірок.
А в руках у цього уродця - якийсь крихітний ящичок, незрозумілий предмет, теж весь чорний і блискучий.
Тварюка направляє предмет на мене і давай водити їм з боку в бік. Ну тут я з ходу зметикував: опромінює вона мене! Вскинувся я на диванчику і в повний голос від усієї душі послав матом тварюгу куди подалі. Тварюка згинула.
Є.Мерейко продовжує свою розповідь:
- Або ще один випадок. Цього разу - в серпні 1991 року. Відтарабанів одинадцять місяців поспіль на борту сейнера, повернувся я на берег з моря сильно стомлений. Повернувшись же, для початку насмерть переругався, як і належить, зі своєю черговою коханою, яка милувалася в мою відсутність з іншим хахалем. Прогнав її з дому. Увімкнув телевізор, приліг на тахту.
Лежу, курю, заново прокручую в голові всі етапи скандалу з цією сучкою... Раптом працюючий телевізор почав видавати якийсь неприємний писк. Ну і чорт з тобою, думаю. Їжі. Мені зараз не до тебе...
Тут щось згорнуло під стелею. Я приглянувся і ахнув. Бовтається в повітрі поруч з любуд якась літаюча хреновина. Безглуздо мечеться під стелею туди-сюди штуковина невизначеної форми, що сяє блакитним світлом.
Віддалено вона походила на початок кукурудзи. Хотів я вскочити з тахти і, зірвавши з тіла сорочку, зловити хреновину сорочкою як сачком. Легко було захотіти - виявилося неможливим зробити це. Не можу поворухнутися! Лежу дурень дурнем як колода.
А тим часом блакитна нечисть безкарно порхає в своє задоволення під стелею. Ну а телевізор вже не пищить, а витошно виє, точно порося, якого збираються різати. І раптом «початок» зник. Телевізор в ту ж секунду перестав завивати.