Чи потрібна психологія церкви

Джерело - www.psynavigator.ru

Ігумен Іоасаф (Перетятько) - насельник Київського Свято-Троїцького Іонінського монастиря. Постійний ведучий «молодіжки» у Свято-Троїцькому Іонінському монастирі. Заступник головного редактора журналу «Отрок.ua», професійний психолог.

Психологічний Навігатор: Отче Йоасафе, скажіть, будь ласка, як людина, яка зсередини знає і психологію, і богослов'я, чи пов'язані між собою ці дві сторони життя людини?

Ігумен Іоасаф: Звичайно, зв'язок є, але не такий явний. Почати потрібно з того, що психологія «виросла» з філософії, науки, яка намагається зрозуміти сенс життя, і яку в минулому називали служницею богослов'я. З плином часу, коли світ став поступово розцерковуватися, філософія пішла своїм шляхом, а вже з неї висунулася психологія. Тобто коріння у психології та філософії одне і те ж - у богослов'ї. Виходячи з цього, якщо людині не можна що-небудь зрозуміти або довести богословськими словами, то вона може це побачити через призму психології. Так що, відповідаючи на Ваше запитання про взаємозв'язок психології та богослов'я, скажу, що як і філософія, психологія - ще одна служниця богослов'я.

ПН: А якщо людина, знайшовши в психології всі свої відповіді, не захоче йти далі в бік богослов'я?

Ігумен Іоасаф: Може бути і таке. Але, покажіть мені людину, яка отримала всі свої відповіді в сфері психології. Мені здається, що людина, яка йде до Бога, навіть якщо вона збагатиться психологічними знаннями, знайшовши відповіді на свої запитання, все одно буде продовжувати йти до Бога. А якщо він знайшов все необхідне на етапі психологічних відповідей, значить, він не йшов до Бога, а просто прагнув до отримання внутрішнього комфорту. Психологія - справа суто земна. А якщо людина духовно виростає (в тому числі і за допомогою психології), то вона повинна прийти до якогось переосмислення життя, вийти за рамки земних понять, усвідомити, що насправді на землі нічого не закінчується і земним життям нічого не обмежується.

ПН: Якщо в ідеалі релігія і психологія відповідають на одні й ті ж питання, то в чому ж тоді різниця між ними?

Ігумен Іоасаф: Психологія вирішує життєві проблеми, а релігія - проблеми вічності. Це основна відмінність.

ПН: Але якщо є вже чудовий релігійний шлях, навіщо тоді потрібна психологія?

Ігумен Іоасаф: В ідеалі знову ж взагалі нічого не потрібно: ні фізика, ні математика, нічого. Але Господь дав нам розум на використання свого творчого потенціалу. І розвиваючи весь потенціал, можна прийти до розуміння правильного прогресу. Це все технічні засоби, які спрямовані до блага, добра, порятунку людини.

Якщо говорити ідеально, то богослов'я достатньо. Але світ розвивається шляхом поглиблення хвороби людини - гріха. Людині потрібні люди, яким вона довіряє - психологи, референтна група. Основна проблема в тому, що всі зупиняються на рівні осмислення буття, люди бояться зазирнути за огорожу.

ПН: А якщо психолог невіруючий і сам не в змозі зазирнути за огорожу? До чого може призвести така психологія?

Ігумен Іоасаф: Це-то ми, на жаль, і спостерігаємо часто. Підміняються поняття, людей штовхають не до «одужання», а до ще більшого посилювання проблем. Часто доводиться чути, що психологи радять жити сьогоднішнім днем, позбутися так званих комплексів, задовольняти свої миттєві бажання, критикують утримання. За цим всім стоїть ідея позбавити людину від неврозів. Але чи стає від цього неврозів менше? Упевнений, що все навпаки. Якщо ти живеш з трьома жінками, не обмежуєш себе ні в чому, то невроз тобі гарантований. А якщо ти йдеш шляхом приборкання своїх фізіологічних потреб, то і на психологічному рівні чекай великих перемог.

Потрібно перестати приділяти увагу зовнішньому, а задуматися про внутрішнє.

Тоді і «одужаєш».

ПН: І як чинить священик-психолог, коли до нього приходить людина по допомогу?

Ігумен Іоасаф: Кожна ситуація унікальна і розглядати її потрібно окремо. Як психолог, я дав би конкретну пораду, рекомендацію. Але як священик, я не можу вчинити прямолінійно, і в цьому сенсі робота виходить подвійна, доводиться пам'ятати обидва важливих аспекти: духовний шлях і психологію.

У духовне життя людина проростає з психологічного буття. Ці два аспекти людського існування треба обов'язково мати на увазі.

ПН: А Ваші стосунки з парафіянами змінилися після того, як Ви опанували психологічні знання?

Ігумен Іоасаф: Ні, абсолютно не змінилися. Просто з'явилося більше людей нецерковних. Це не просто спілкування. Як правило, такі люди приходять через те, що до психолога прийти дивно, адже психолог - звичайна людина, така ж, як і я. Але можна піти до батюшки. А якщо священик є психологом, то це вже якась суміш консультації з духовною бесідою.

ПН: З ким Вам легше розмовляти? З віруючою або невіруючою людиною?

Ігумен Іоасаф: Я б не став порівнювати. З усіма по-різному. Але іноді віруюча людина легше йде на якісь зміни у своєму житті. Адже іноді для того, щоб щось хороше отримати, треба і дещо віддати, чимось пожертвувати. Це складно і іноді навіть страшно. Віруюча людина розуміє, що Господь йому допоможе, направить. А невіруюча, світська людина може сподіватися тільки на самого себе. А ми самі - це, треба сказати, вкрай ненадійна штука.

ПН: А ви намагаєтеся вивести невіруючих людей через світську психологію на інший рівень?

Ігумен Іоасаф: Ви правильно сказали - на інший рівень. Я не починаю пропагувати віру, а намагаюся, щоб людина сама побачила вирішення своєї проблеми, і зрозуміла, що на земному рівні можна вирішити ці проблеми зараз, але через півроку або рік вони знову повернуться. Людина приходить до психолога або батюшки з претензією на зовнішні події, і тоді основна психологічна робота спрямована на те, щоб локус уваги перевести на внутрішній світ. А внутрішній світ - це і є мир Бога, без якого вирішення жодної внутрішньої, духовної проблеми неможливе.

Інтерв'ю брала психолог Ксенія Іванова