Провідною діяльністю дітей дошкільного віку є гра. Саме в грі у дитини розвиваються основні психічні функції (уява, мислення, пам'ять, увага, мова). Тому навчальні заняття з дошкільнятами найкраще проводити в ігровій формі.
За якими ознаками можна визначити «справжню гру», яка буде корисною для розвитку дитини?
Вітчизняний психолог Л.С.Виготський говорив, що основою гри є уявна ситуація.
Що це таке?
Згідно Л.С.Виготському, уявна ситуація має місце там, де є розбіжність наочного поля і поля сенсового. Для гри характерно, що все може бути всім.
Згадайте «чарівні» слова дитинства - «понарошку», «ніби»: ось коли «я понарошку машина, мамина помада понарошку свисток, а татів ремінь понарошку змія (або поїзд)», тоді є гра. Зверніть увагу на цікаву деталь: у всіх наведених прикладах не фігурують іграшки. Іграшок немає, а гра є. Тут же очевидна «розбіжність сенсового і видимого поля». Бачиш одне, а уявляєш інше.
Завдяки чому це можливо? Завдяки уяві, що дозволяє переносити функції одного предмета на інший. Тому уявну ситуацію можна з повним правом називати також уявною ситуацією.
Отже, критерієм гри є наявність уявної, або уявної, ситуації.
Створення уявної ситуації можливе завдяки розвитку основного новоутворення у дітей дошкільного віку, а саме - уяви. У свою чергу, розвиток уяви тісно пов'язаний з дитячою грою. З одного боку, воно є необхідна умова виникнення гри, з іншого боку - розвивається в грі.
У процесі розвитку гри дитина переходить від простих, елементарних, готових сюжетів до складних, самостійно придуманих, охоплюючих практично всі сфери дійсності. Він вчиться грати не поруч з іншими дітьми, а разом з ними, обходитися без численних ігрових атрибутів, опановує правила гри і починає слідувати їм, якими б складними і незручними для малюка вони не були.
Такі ігри характерні для дітей старшого дошкільного віку, і називаються вони сюжетно-рольовими. Розвитку даного типу гри передують два інших, необхідних види дитячих ігор: режисерська і образно-рольова. Для того щоб грати в сюжетно-рольові ігри дитині потрібні певні вміння, які формуються завдяки двом попереднім етапам розвитку дитячої гри. Сюжетно-рольова форма гри, в свою чергу, переходить в гру з правилами.
У 2-3 роки діти грають у режисера. Дитина в цій грі починає переносити функції з одного предмета на інший (наприклад, кубик може бути машинкою або чашкою). У таких іграх діти обіграють короткі, взяті з життя сюжети. При цьому вони обходяться без партнерів по грі. Якщо ж у цьому віці діти і грають у групі, то гра відбувається у них не разом, а поруч.
Дитина-режисер набуває необхідної якості для подальшого розвитку гри - вона навчається «бачити ціле раніше частин».
Малюк, який володіє режисерською грою, зуміє без особливих проблем підіграти реальному партнеру в сюжетно-рольовій грі.
Здатність бачити ціле раніше частин - ось та основа гри і уяви, без якої дитина ніколи не зможе стати чарівником.
Друга складова сюжетно-рольової гри (крім сюжету) - роль, вміння утримувати рольову позицію. Ця лінія розвитку виявляється на самому початку четвертого року життя дитини: виникає новий вид гри - образно-рольова гра. Діти починають зображати певних казкових героїв, тварин, людей. Вони копіюють їхні повадки, манери, язик. Ця властивість дітей - вміння перевтілюватися - може в деяких випадках мати значення психологічної реабілітації. Наприклад, дитина, яку ображають однолітки в дитячому садку, може перевтілитися у лева і, тим самим, відчути себе більш впевнено.
Коли дитина навчилася самостійно вигадувати сюжет (тобто, іншими словами, оволоділа режисерською грою) і отримала досвід рольової поведінки (пограла в образно-рольову гру, спробувала перевтілюватися), то виникає основа для розвитку сюжетно-рольової гри.
Що малюк купує в цій грі? Перш за все, як зазначав Д.Б. Ельконін, дитина в цій грі відображає відносини, специфічні для суспільства, в якому вона живе. У сюжетно-рольовій грі основна увага дитини спрямована на соціальні відносини людей. Якщо раніше діти не потребували спеціальної роботи з ознайомлення їх з оточуючим, то тепер обставини змінилися і від дорослих потрібні додаткові зусилля.
Для цього дуже важливо розмовляти з дітьми про події, що трапилися. Наприклад, дитина з мамою були в перукарні. Або педагог з групою дітей ходили в перукарню на екскурсію. Про цей візит потрібно обов'язково поговорити. Але, «складаючи» розповідь, потрібно обов'язково виконати важливі умови.
По-перше, потрібно включити такі відомості, які дитина зможе потім використовувати в грі. Важливо показати тих людей, які діють в тій чи іншій сфері діяльності, і, головне, ті відносини між ними, які існують в житті. Наприклад, у розповіді про перукарню повинні обов'язково фігурувати чоловічий і жіночий майстри, манікюрша, касир, клієнти, що прийшли стригтися, укладати або фарбувати волосся, голитися, робити манікюр тощо.
Друге правило передбачає дуже сильне емоційне забарвлення того, що відбувається. Це зводить буденну справу в ранг події. Діти краще запам'ятовують те, що емоційно значуще для них. Найпростіше досягти потрібного ефекту, якщо у героїв вашої розповіді щось не виходить, якщо відбувається якась безглуздя.
Ну, наприклад, повернемося в перукарню: у перукаря раптом кудись пропали ножиці, когось замість звичайної фарби пофарбували в блакитний колір, хтось йшов стригтися, а потрапив до лікаря. Зверніть увагу, що всі недолуги повинні бути дуже тісно пов'язані з інформацією, яку дитина буде потім використовувати в грі, але ось «відкриє» вона її для себе сама. Виявляється, перукарі одягають халати, майстру потрібні ножиці, щоб стригти, і в перукарні фарбують зовсім не тими фарбами, якими малюк звик малювати, і крісло повинно підніматися і опускатися за допомогою педалі. Крім цього, всі безглуздя проговорювалися, програвалися учасниками подій.
Таким чином, малюк отримує можливість і здатність потім включити отриманий досвід у свою гру.
Сюжетно-рольова гра, розвиваючись, висуває на перший план ігрове правило, яке починає виконувати провідну роль, і на сцені з'являється новий вид гри - гра з правилами.
Ця гра дає дитині дві необхідні здібності.
По-перше, виконання правил у грі завжди пов'язане з їх осмисленням і відтворенням уявної ситуації. Якщо ви пам'ятаєте, то уява теж пов'язана зі змістом і, більш того, для свого розвитку передбачає спеціальні завдання на осмислення.
По-друге, гра з правилами вчить спілкуватися. Адже більшість ігор з правилами - це ігри колективні.
Часто батькам хочеться, щоб у дитини були такі ігри, які займуть його повністю, і він не буде заважати дорослим. Але гра як процес навчання життєвим навичкам передбачає обговорення та оцінку отриманої інформації, її свого роду «сортування» самою дитиною (спочатку здебільшого за допомогою дорослих). Якщо дорослі не можуть або не хочуть цього робити - на жаль, тоді виходить, що дитині взагалі шкідливо гратися. Тому що користі від такої гри ніякої не буде, і дитина не отримає ні інтелектуального розвитку, ні адекватних життєвих навичок. (Точно так само, як якщо б надати дитині вчитися в класі без вчителя: не всі дорослі здатні до самоосвіти, а вже діти і поготів).
Шановні батьки та педагоги: гра - процес, як правило, колективний!
Дуже рідко дитина грає в іграшки сама з собою (хоча будь-якій людині іноді треба побути на самоті, і дитина не виняток). Але здебільшого діти граються з іншими дітьми або з дорослими. І призначення цих ігор різне. В іграх з однолітками дитина відточує отримані знання та практичні навички.
Ігри ж з дорослими несуть більше пізнавальний характер, розвиваюче значення, оскільки саме у дорослих дитина вчиться в першу чергу. Тобто ви цілком можете допомогти дитині вибрати ті чи інші ігри (допомогти, а не нав'язувати), обговорити, у що і як вона грала з іншими дітьми (обговорити, а не допитувати), а то й самим підключитися до її улюблених ігор і стати для дитини однодумцем - а не наглядачем.
Головне, щодо будь-яких ігор необхідно навчити дитину тому, що зараз називають ОБЖ - основи безпеки життя. Тому, що удар по голові може заподіяти непоправної шкоди здоров'ю, що сніжком краще не влучати в око, що грати у футбол краще у дворі, а не біля проїжджої частини, що тією ж петардою можна як мінімум обпектися, - загалом, елементарним речам!
Але тут неодмінно потрібно зазначити, що якщо дитина наполегливо продовжує битися палицями, кататися на даху ліфта, бавитися сірниками тощо, і для неї не має значення слова «небезпечно для життя» - варто терміново задуматися про це батькам. Тому що зниження цінності власного життя і здоров'я іноді буває ознакою психологічного неблагополуччя в душі дитини, або в сім'ї, в якій вона росте.
Наприклад, якщо тато і мама постійно сваряться, але тут же починають діяти спільно, варто тільки дитині чим-небудь захворіти - так вона із задоволенням схопить пневмонію або зламає ногу, щоб тільки в сім'ї довше був мир (а не ілюзія світу!). Або, можливо, дитині взагалі опротивило її життя як таке, і її нехтування власною безпекою вже називається «суїцидально обумовлена поведінка»...