Роланда Фрайєра-старшого кинула дружина. Його син, Роланд-молодший, ріс на вулиці, так що коли батька заарештували за звинуваченням у зґвалтуванні, 16-річний підліток вже знав, як внести заставу за його звільнення. Порівняно з батьком, продавцем копіювальної техніки, Роланд-молодший був досвідченим злочинцем: він торгував марихуаною і не розлучався з пістолетом. Але пощастило йому більше: він так добре грав у баскетбол і американський футбол, що отримав спортивну стипендію в одному з техаських університетів.
- Чотири роки тому, в 30 років, Роланд Фрайєр, - чорношкірий, якщо це ще незрозуміло, - став наймолодшим в історії Гарвардського університету вченим, який отримав довічне професорство. Цього року він опублікував результати амбітного дослідження - "Фінансові стимули і досягнення учнів: дані випадкових випробувань ".
У рамках експерименту, що пройшов у 203 школах Нью-Йорка, Чикаго і Далласа, Фрайер платив школярам за те, що сім'я і школа завжди вимагали від них робити безкоштовно. За два навчальні роки, 2007/08 і 2008/09, Фрайєр роздав 27 000 учнів $9,4 млн (гроші він зібрав у приватних донорів, яких теж цікавив відповідь на питання: чи будуть діти розумнішими, якщо їм стануть за це платити, як за роботу). Ідея Фрайєра викликала таке обурення у деяких батьків і просто активних традиціоналістів, що йому навіть погрожували вбивством (не знаючи, мабуть, подробиць його біографії). На щастя, пістолет для самозахисту вченому все-таки не знадобився.
У Далласі Фрайєр платив другокласникам $2 за кожну прочитану книгу (треба було заповнити анкету, щоб довести, що вона насправді прочитана). Найактивніший з дітей за рік заробив $80, середньостатистичний учасник експерименту - $13.
У Нью-Йорку чотирикласники і семикласники отримували гроші, складаючи стандартні тести, які в Америці проходять у цих класах: $5-10 за успішно пройдений тест, $25-50 - за стовідсотковий результат. Середній чотирикласник заробив за рік $139, семикласник - $244. Один із школярів примудрився насдавати тестів на $495.
Чиказький експеримент був найщедрішим. Дев'ятикласники кожні п'ять тижнів отримували «зарплату» згідно з поточними оцінками з п'яти основних предметів. Кожна п'ятірка оцінювалася в $50, четвірка в $35, трійка в $20. За рік можна було заробити $2000, серйозні гроші, враховуючи, що в чиказьких державних школах під 90% дітей - з бідних чорношкірих або іспаномовних сімей. Такі ціни Фрайєру допоміг призначити тодішній голова чиказького департаменту освіти, а нині міністр освіти США Арні Данкан. Найуспішніший учасник програми зумів отримати $1875, в середньому вийшло $695.
Самі школярі сприйняли нову систему з ентузіазмом (і я їх розумію). Деякі батьки дзвонили вчителям і запитували, чому цього разу дитина заробила менше, ніж минулого.
Що з усього цього вийшло? Та нічого. Гора народила мишу. Учасники нью-йоркського і чиказького експериментів показали в кінці року такі ж результати підсумкових тестів і контрольних, як і діти, яким за навчання нічого не платили. У Чикаго, правда, дещо покращилася відвідуваність і поточна успішність, але це ніяк не допомогло в засвоєнні матеріалу (я завжди підозрював, що зв'язок між відвідуванням уроків, «роботою в класі» і знаннями існує тільки в головах вчителів).
У Далласі результат був. Слабко, але все ж помітно підвищилися результати другокласників у тестах з читання. На наступний рік ефект зберігся.
Однозначні висновки Фрайєр робити уникає, будучи все-таки не «педагогом з двадцятирічним стажем», а серйозним вченим. Можливо, пише він, деякі матеріальні стимули можуть бути скомбіновані таким чином, щоб якийсь позитивний ефект був досягнутий.
Але навіть з позицій простого здорового глузду зрозуміло, чому стимулювати читання - будь-яке - у молодших дітей корисніше, ніж платити за результати іспитів або оцінки. Чим більше дитина читає, тим краще володіє словом і тим ширше у неї кругозір. Розширюватися цей самий кругозір може не обов'язково в тих напрямках, які призначені шкільною програмою, і для розвитку семи-восьмирічної дитини це буде в будь-якому випадку не зайвим. Знову ж таки, дитині зрозуміло, за які конкретні дії її нагороджують: прочитав книжку - зрозумів, що в ній написано, - отримав свої $2.
Не те з оцінками і тестами. Фрайєр проводив опитування серед учасників експерименту і з'ясував, що ті хочуть грошей, але не розуміють, що конкретно треба робити, щоб поліпшити свої результати. Вони просто не вміють вчитися. Цьому горю ніякими грошима не допоможеш.
Ну і ще є, звичайно, проблема самоконтролю. Навіть якщо зрозуміло, що, добре здавши тест через місяць, заробиш гроші, змусити себе готуватися вже зараз - важко. Це доросла навичка, якою часто не володіють навіть батьки. Що вже говорити про дітей з бідних районів, яким про наполегливу роботу пояснити інший раз важче, ніж про небезпечну - на зразок торгівлі наркотиками.
За великим рахунком, Фрайер витратив більше $9 млн., щоб довести просту річ: якщо вчитися нецікаво і, отже, незрозуміло, як це робити добре, - матеріальний стимул марний. А якщо цікаво і зрозуміло - то навіщо він потрібен? Те ж саме, до речі, можна сказати і про роботу: скільки ні плати людині за те, що їй робити нудно і гидко, результати у неї будуть нижчі, ніж у працівника, мотивованого в першу чергу інтересом до обраної справи.
Хочете платити за п'ятірки? Не полінуйтеся прочитати роботу Фрайєра. Можливо, ви вже упустили момент, коли ще можна було використовувати матеріальний стимул, щоб привчити дитину читати. Дивишся, якби це було зроблено вчасно, оцінки в школі покращилися б самі по собі.