У розмовах про гештальттерапію часто можна почути, що в першу чергу, гештальт вчить нас висловлювати свої почуття. Що пріоритет - хоч на групових заняттях, хоч в індивідуальних, - віддається проживанням, визначенням і виразам найрізноманітніших (і частіше негативних!) почуттів і відчуттів. Іноді студентам пропонують для ознайомлення і розбору списки почуттів і емоцій, і в цих списках кількість негативних почуттів помітно перевищує кількість почуттів позитивних.
Подібні твердження зазвичай викликали у мене підозри в недостатній обізнаності говорящих. Складно було повірити, що терапевтичний напрямок, що існує вже більше 60 років, може бути настільки примітивним.
Однак коли я випадково опинилася на тренінгу серед людей, які більше року займалися в одній гештальт-групі, я була здивована тим, що не помітила у них прагнення до усвідомлення необхідності враховувати не тільки власні почуття і потреби, але і почуття і потреби оточуючих їх людей. Мені здалося, що людям, дійсно, швидше хотілося висловитися про своє, і кожен намагався своїми яскравими переживаннями привернути на свою сторону увагу і тренера, і групи. У перервах же у людей не було ні якогось інтересу до інших, ні бажання спілкуватися один з одним. Результат річних занять здався мені дещо сумнівним.
Тому я звернулася до статей фахівців. Смирнов Олексій (психіатр, психотерапевт, лікар вищої категорії, кандидат медичних наук, гештальт-терапевт), у своїй статті «Десять міфів про гештальт-терапію» пише: "Насправді, вираз почуттів є не метою сам по собі, а покликаний:
- поліпшити відчуття власних почуттів клієнта (якщо з цим проблеми);
- поліпшити комунікацію при недостатньому пред'явленні себе (тільки при недостатньому);
- усвідомити потребу, що стоїть за почуттям.
Третє, по суті найважливіше, оскільки нескінченні «я злюся на тебе», хоч і є кроком вперед порівняно з «щось у мене голова розболілася», але, по суті, настільки ж мало просувають, якщо закономірне питання «а чого хочеш?» викликає розгублену реакцію «почуття пред'явити».... Навіщо? Так вчили... "
А для усвідомлення потреби, що стоїть за почуттям, якраз і потрібно звертатися до розуму. Він же допомагає і знайти той самий баланс між задоволенням бажань своїх - і навколишнього світу. Так, щоб при взаємодії і людина, і мир - зміцнювалися.
Можливо, в наш час зросла кількість людей, які звикли спиратися, в першу чергу, на логіку, «відірваних від власних почуттів». Терапевтам доводиться конфронтувати такі психологічні захисти, як ізоляція, інтелектуалізація та раціоналізація. У цьому випадку, дійсно, важливо акцентувати увагу клієнтів на їх почуттях. Так само як і в протилежних ситуаціях - при охопленості клієнта почуттями і нездатності з цими почуттями взаємодіяти і задовольняти їх прийнятним для себе і світу чином, - необхідно стимулювати інтелектуальну діяльність клієнта, сприяючи підвищенню рівня його усвідомленості. Один гештальт-тренер розповідав: "Якщо клієнт каже мені: «я думаю»..., я питаю його: «А що ти зараз відчуваєш?», а якщо клієнт каже: «Я відчуваю»..., - я ставлю запитання: «І що ти про це думаєш?»
Я прийшла до висновку, що гештальттерапія націлена на підвищення розуміння клієнтом як його власних почуттів, потреб і його позиції в цілому, - так і того, як його самопроголошення, слова і вчинки впливають на людей, з якими він взаємодіє. Які почуття і думки народжуються у оточуючих у відповідь на нього.