- Від греч. hypnos - сон + paideia - навчання, виховання) - навчання під час природничого сну. Термін «гіпнопедія» не належить до процесу набуття знань у стані гіпнозу або будь-якого іншого штучно викликаного сну (електросон, медикаментозний сон), оскільки в цих випадках процес навчання носить характер гіпнотичного або постгіпнотичного навіювання.
Історія виникнення
Сон (природний і штучний) як засіб для набуття знань використовувався ще в давнину (буддійські священики в Китаї, факіри і йоги в Індії та ін.). Перша спроба практичного застосування гіпнопедії в новітній час була зроблена Д.А. Фіннеєм (США, 1923). У СРСР така спроба була зроблена А.С. Свядощем в 1936 р. Інтерес до гіпнопедії і прагнення дати їй теоретичне обґрунтування поновилися в 50-х - початку 60-х рр. XX ст. У зарубіжній гіпнопедії помітно вплив психоаналітичних концепцій. Вітчизняні вчені пояснюють можливість гіпнопедії на основі павлівського вчення про наявність так званих сторожових пунктів у корі великих півкуль головного мозку під час сну.
Експериментальні дані свідчать про те, що засвоєння інформації, яка подається гіпнопедичним шляхом, залежить від характеру пам'яті, віку, що навчається, від кількості сеансів і обсягу програми за один сеанс навчання, від інтонаційних характеристик мови.
Багато теоретичних і практичних проблем гіпнопедії (працездатність, стомлюваність після тривалого застосування гіпнопедії, зміна функціонального стану нервової системи в результаті систематичного використання гіпнопедії тощо) недостатньо ясні. Очевидно, що гіпнопедія не може замінити природний педагогічний процес; вона може бути корисною для закріплення в пам'яті лише деяких видів інформації (іноземні слова, телеграфна абетка, формули тощо).