Психопатоло ́ гія (грек - душа, греч - хвороба і греч - вчення) - розділ психіатрії, що займається вивченням розладів психіки з точки зору медицини. Основні методи - клінічне спостереження і розмова.
Розділи
- Загальна психопатологія - вивчає основні, властиві багатьом психічним хворобам, закономірності прояву та розвитку патології психічної діяльності, загальні питання етіології та патогенезу, природу психопатологічних процесів, їх причини, принципи класифікації, методи дослідження та лікування.
- Приватна психопатологія - вивчає окремі психічні захворювання, їх етіологію, патогенез, клініку, закономірності розвитку, способи лікування та відновлення працездатності. Мова при окремих психічних захворюваннях вивчається в рамках патопсихолінгвістики.
В якості основної структурної одиниці при оцінці стану хворого розглядається синдром, який відображає глибину і обсяг ураження психічної діяльності і без чіткого визначення якого неможлива правильна діагностика захворювання. Виділяють т. зв. позитивні (продуктивні) і негативні синдроми.
- До позитивних синдромів належать, наприклад, астенічний, афективний, неврозоподібний (виникають при неглибокому ураженні психіки), галюцинаторний, галюцинаторно-параноїдний, парафрений (свідчать про більш глибоке ураження), кататонічний і різні види помрачення свідомості (найбільш важкі психопатологічні синдроми).
- Негативні синдроми проявляються виснаженням психічної діяльності, зміною особистості (наприклад, деградація), зниженням енергетичного потенціалу (наприклад, апатико-абулічний стан при шизофренії), регресом психічної діяльності, парціальним або тотальним слабоумством. Кожен синдром у межах певної нозологічної форми набуває своїх особливостей і специфіки.