Дія покарання на ранніх етапах розвитку організму сприймається некритично, повністю. Тобто, якщо мама карає дитину за проступок, дитина запам'ятовує все: слова, інтонації, вирази обличчя, жести, дії, а часом навіть інші, випадкові фактори, які надалі можуть за асоціацією викликати неприємні відчуття.
Так, якщо раптом під час сильного стресу від покарання грала певна музика, чулися специфічні запахи або журчала вода з крана - все це може згодом бути запускаючими «якорями» для негативного відчуття у людини - і тоді людина раптом починає при відтворенні цих якорів відчувати неприємні і, здавалося б, незрозумілі стани.
Далі, в міру регулярного повторення покарань, дитина засвоює використовуваний в сім'ї спектр елементів покарання (слова, інтонації, жести, дії, вирази обличчя), і надалі батькам вже не потрібно відтворювати весь сценарій покарання - достатньо відтворити один з елементів (наприклад, покартати словом), і дитина з асоціативного зв'язку відчуває страх, як якби покарання відбулося в реальності, і виправляється в потрібний батькам бік. Покарання не було, але відчуття покарання відтворилося. Первинний досвід засвоєння асоціацій покарання дитиною забувається (тому що це відбувається на найбільш ранніх етапах формування самосвідомості), а відчуття - залишається. Дивіться Зміна стимульної історії
Згодом дитина, при подальшому розвитку, здійснюючи «поганий» вчинок (поганий у трактуванні виховуючих її людей) отримує з боку вихователів «покарані сигнали», і через це формує все більш різноманітну систему «поганого» і «хорошого» в цьому світі. А оскільки коріння формування «поганого відчуття» і страху забулися, що залишилося на їх основі відчуття дисгармонії, страху і напруги сприймається як власний «голос совісті», і служить надалі як регулятор визначення «поганих» і «хороших» вчинків.