Дрейкурс (1947, 1948) класифікує цілі дитини, яка втратила віру в себе, на чотири групи - привернення уваги, пошук сили, помста і декларація шкоди або ураження. Дрейкурс говорить про безпосередні, а не про довгострокові цілі. Вони є метою «неправильної поведінки» дитини, а не поведінка всіх дітей (Mosak & Mosak, 1975).
В основі неправильної поведінки лежать чотири психологічні цілі. Вони можуть бути класифіковані наступним чином: привернення уваги, досягнення влади, помста і симуляція нездатності. Ці цілі безпосередні і застосовуються до поточної ситуації. Спочатку Дрейкурс (1968) визначав їх як девіантні, або неадекватні цілі. У літературі ці чотири цілі описуються також як цілі неправильної поведінки, або помилкові цілі поведінки. Часто вони згадуються як мета номер один, мета номер два, мета номер три і мета номер чотири.
Коли діти вважають, що не отримали відповідного визнання або не знайшли свого місця в сім'ї, хоча і вели себе відповідно до загальноприйнятих правил, то тоді вони починають розробляти інші способи досягнення своїх цілей. Найчастіше вони перемикають всю енергію на негативну поведінку, помилково вважаючи, що в результаті вона допоможе їм домогтися схвалення групою і зайняти там подібне місце. Часто діти прагнуть до помилкових цілей навіть тоді, коли в їхньому розпорядженні в достатку є можливості для позитивного докладання своїх зусиль. Така установка обумовлена недоліком впевненості у своїх силах, недооцінці своїх можливостей домогтися успіху або несприятливим збігом обставин, що не дозволили реалізувати себе на терені суспільно корисних справ.
На підставі теорії про те, що вся поведінка цілеспрямована (тобто має певну мету), Дрейкурс розробив (Dreikurs, 1968) вичерпну класифікацію, згідно з якою будь-яка поведінка дітей може бути віднесена до однієї з чотирьох різних категорій мети. Схема Дрейкурса, заснована на чотирьох цілях неправильної поведінки, наведена в таблиці 1 і 2.
Для сімейного консультанта адлерівської школи, що вирішує, як допомогти клієнту зрозуміти цілі своєї поведінки, цей метод класифікації цілей, що спрямовують діяльність дітей, може принести найбільшу користь. Перш ніж застосовувати цей метод, консультант повинен ретельно ознайомитися з усіма аспектами цих чотирьох цілей неправильної поведінки. Йому слід запам'ятати таблиці, наведені на наступній сторінці, щоб він міг швидко класифікувати кожну конкретну поведінку згідно з його цільовим рівнем, описаним на консультаційному сеансі.
Дрейкурс (1968) вказував, що будь-яку поведінку можна охарактеризувати як «корисну» або як «марну». Корисна поведінка задовольняє груповим нормам, очікуванням і вимогам і тим самим привносить щось позитивне в групу. При використанні наведеної вище схеми перший крок консультанта полягає в тому, щоб визначити, чи є поведінка клієнта марною або корисною. Далі, консультант повинен визначити, чи є конкретна поведінка «активною» або «пасивною». Згідно з Дрейксом, будь-яка поведінка може бути класифікована також і за цими двома категоріями.
Працюючи з цією схемою (Таблиця 4.1), консультанти обов'язково зауважать, що рівень складності дитячої проблеми змінюється залежно від збільшення або зменшення соціальної корисності - розмірності, відображеної вгорі схеми. На це можуть вказувати коливання в поведінці дитини в діапазоні між корисною і марною діяльністю. Такі зміни в поведінці вказують на більшу або меншу зацікавленість дитини в тому, щоб внести свій внесок у функціонування групи або щоб відповідати груповим очікуванням.
Таблиці 1, 2 і 3. Схеми, що ілюструють уявлення Дрейкурса про цілеспрямовану поведінку 1
З'ясувавши, під яку категорію підходить поведінка (корисна або марна, активна або пасивна), консультант може перейти до точного визначення цільового рівня конкретної поведінки. Є чотири основні напрямні, яких слід дотримуватися консультанту, щоб розкрити психологічну мету індивідуальної поведінки. Спробуйте зрозуміти:
- Що роблять батьки або інші дорослі, коли стикаються з такою поведінкою (правильною або неправильною).
- Якими емоціями це супроводжується.
- Яка реакція дитини у відповідь на серію конфронтаційних питань, чи виникає у неї рефлекс впізнавання.
- Яка реакція дитини на вжиті корекційні заходи.
Інформація, наведена в таблиці 4, допоможе батькам більш детально познайомитися з чотирма цілями неправильної поведінки. Консультант же повинен навчити батьків того, щоб вони змогли виділити і розпізнати ці цілі. Тим самим консультант вчить батьків уникати розставлених дитиною пасток.
Таблиці 4, 5, 6 і 7. Реакція на корекцію та запропоновані корекційні заходи 2
Консультант повинен також чітко вказати дітям, що всі зрозуміли ту «гру», яку вони грають. З цією метою застосовується техніка конфронтації. Після цього дитині допомагають підібрати інші, альтернативні форми поведінки. І консультант повинен також обов'язково поінформувати дітей, що про їхні дитячі «ігри» він повідомлятиме батьків.
Дитина, яка домагається уваги
Поведінка, що має на меті привернути увагу, стосується корисної сторони життя. Дитина діє, ґрунтуючись на переконанні (зазвичай несвідомому), що вона має якусь значимість в очах інших тільки тоді, коли привертає їх увагу. Орієнтована на успіх дитина вважає, що її приймають і поважають тільки тоді, коли вона домагається чогось. Зазвичай батьки і вчителі хвалять дитину за високі досягнення і це переконує її в тому, що «успіх» завжди гарантує високий статус. Однак соціальна корисність і соціальне схвалення дитини тільки посиляться, якщо її успішна діяльність матиме на меті не привернення уваги або отримання влади, а реалізацію групового інтересу. Часто консультантам і дослідникам буває важко провести точну межу між цими двома цілями привернення уваги. Проте це дуже важливо, тому що дитина, яка домагається уваги, орієнтована на успіх, зазвичай припиняє працювати, якщо їй не вдається отримати адекватного визнання.
Якщо ж дитина, яка домагається уваги, зміщується до марної сторони життя, то вона може провокувати дорослих, сперечаючись з ними, проявляючи навмисну незручність і відмовляючись підкорятися (та ж поведінка зустрічається і у дітей, які борються за владу). Пасивні діти можуть домагатися уваги за допомогою ліні, неохайності, забудькуватості, надмірної чутливості або лякливості.
Дитина, яка бореться за владу
Якщо поведінка, орієнтована на привернення уваги, не призводить до шуканого результату і не дає можливості зайняти бажане місце в групі, то це може збентежити дитину. Після цього він може вирішити, що місце в групі і такий статус йому зможе гарантувати боротьба за владу. Немає нічого дивного в тому, що діти часто жадають влади. Зазвичай вони сприймають батьків, вчителів, інших дорослих і старших братів або сестер як людей, які володіють усією повнотою влади, що діють так, як їм заманеться. Діти бажають дотримуватися певної моделі поведінки, яка, за їхнім уявленням, забезпечить їм авторитет і схвалення. «Якби я був головним і керував справами подібно моїм батькам, то я б мав авторитет і підтримку». Саме такі часто помилкові уявлення недосвідченої дитини. Спроба підпорядкувати дитину в цій боротьбі за владу неминуче призведе до перемоги дитини. Як стверджував Дрейкурс (Dreikurs, 1968):
На думку Дрейкурса, остаточна «перемога» батьків або вчителів неможлива. У більшості випадків дитина «переможе» тільки з тієї причини, що вона не обмежена у своїх методах боротьби ніяким почуттям відповідальності і ніякими моральними зобов'язаннями. Дитина не буде боротися чесно. Він, не будучи обтяжений великим вантажем відповідальності, який покладається на дорослого, може витрачати набагато більше часу на вибудовування і втілення своєї стратегії боротьби.
Мстива дитина
Дитина, якій не вдалося домогтися задовольняючого його місця в групі за допомогою привернення уваги або боротьби за владу, може відчути себе нелюбимим і відкинутим і стати тому мстивим. Це похмура, зухвала, злісна дитина, яка мстить всім, щоб відчути свою власну значимість. У неблагополучних сім'ях батьки часто скочуються на відповідну помсту і, таким чином, все повторюється заново. Дії, за допомогою яких реалізуються мстиві задуми, можуть бути фізичними або вербальними, відверто грубими або витонченими. Але їх мета завжди одна і та ж - помститися іншим людям.
Дитина, яка хоче, щоб її вважали нездатною
Діти, яким не вдалося знайти місце в групі, незважаючи на їх соціально корисний внесок, що привертає увагу поведінку, боротьбу за владу або спроби помститися, зрештою, здаються, стають пасивними і припиняють свої спроби влитися в колектив. Дрейкурс стверджував (Dreikurs, 1968): «Він (дитина) ховається за демонстрацією реальної або уявної неповноцінності» (стр. 14). Якщо така дитина зможе переконати батьків і вчителів у тому, що вона дійсно не здатна виконувати те-то і те-то, до неї буде пред'являтися менше вимог, і можна буде уникнути багатьох можливих принижень і невдач. В даний час в школі повним-повно таких дітей.
Виноски
1. Цит! за: Dreikurs, R. (1968) Psychology in the classroom (адаптовано)
2. Цит! за: Dreikurs, R., Grunwald, B., Pepper, F. (1998) Sanity in the Classroom (адаптовано).