Автор - Расселл Джин, Університет Міссурі-Колумбія.
Книга «Введення в психологію». Автори - Р.Л. Аткінсон, Р.С. Аткінсон, Е.Є. Сміт, Д.Дж. Бем, С.Нолен-Хоексема. Під загальною редакцією В.П. Зінченка. 15-те міжнародне видання, Санкт-Петербург, Прайм-Єврознак, 2007.
Роль факторів спадковості і навчання в людській агресії не може бути описана в термінах «або - або». Практично кожен психолог, який досліджував цю проблему, усвідомлює, що присутні обидва фактори і що відмінності в точках зору мають на увазі акцент на одному з них.
Важливість навчання в контексті агресії підтверджується даними з двох головних джерел. Перший - це контрольовані дослідження поведінки в лабораторних і природних умовах. Експериментальні дослідження показали, що агресія, як і багато інших видів оперантної поведінки, сприйнятлива до впливу заохочень і покарань. До того ж людська агресія розрізняється за ступенем впевненості агресора в тому, що така поведінка призведе до бажаних результатів, і за цінністю цих результатів (Perry, Perry & Boldizar, 1990). Така поведінка є функцією ймовірності нагород, а цінність цих нагород для нагороди довго вважалася в теорії соціального навчання основним фактором. Дослідження також показали, що витоки агресивної поведінки можна виявити в ранньому досвіді спілкування з членами сім'ї. Група вчених, які вивчали цю проблему, прийшла до висновку, що «патерни асоціальної поведінки аж до юнацького віку насамперед формуються в домашній обстановці під впливом членів сім'ї» (Patterson, Reid & Dishion, 1992). Спочатку діти дізнаються від інших членів сім'ї про те, що бійки, крики і спалахи роздратування можуть бути ефективними засобами досягнення бажаного результату, і в кінцевому рахунку така поведінка переростає в агресивність більш великого масштабу, що проявляється як в сім'ї, так і поза домом.
Іншим джерелом даних, що підтверджують гіпотезу соціального навчання агресії, стали дослідження, що розглядають відмінності в схильності до насильства як функцію культурних і соціальних змінних. Наприклад, існує велика кількість фактичного матеріалу про систематичні коливання частоти насильницьких актів у різних культурах. Крім того, жителі деяких країн демонструють більш виражену тенденцію розглядати насильство як засіб вирішення проблем (Archer & McDaniel, 1995). Інші дослідження показують існування регіональних субкультурних відмінностей в рівні агресії в межах Сполучених Штатів. Наприклад, було показано, що рівень вбивств серед білих нелатиноамериканців, які живуть в селах або дрібних містах в південній частині країни, більш високий, ніж відповідний рівень в інших регіонах в аналогічних умовах. Ці факти пояснюються існуванням різних місцевих норм агресивної поведінки (Gohen & Nisbett, 1994).
Протиставити природу і навчання при обговоренні людської агресії - значить створити помилкову дихотомію. Джин (Geen, 1990) припустив, що як навчання, так і спадковість краще розглядати як фонові змінні, що формують рівень потенціалу до агресії, але не служать її безпосередніми причинами. Агресивна поведінка являє собою реакцію на умови оточення, що провокують людину і спонукають її до нападу. Навіть якщо він схильний до агресії і здатний проявити її, акт агресії повинен викликатися специфічною ситуацією. Ймовірність агресивної поведінки і її інтенсивність сильно різняться залежно від природи стимулу і рівня потенціалу агресії, обумовленого фоновими змінними. Безсумнівно, люди, які народилися схильними до насильства, будуть більш агресивними в разі нападу на них, ніж люди без такої схильності, а люди, які набули через соціальне навчання виражену схильність до агресивної поведінки, будуть реагувати більш агресивно, ніж ті, що не мають такої схильності. Таким чином, спадковість і соціальне навчання - це доповнюючі один одного фактори людської агресії.