Віра проти знання, історія
У 1866 «за виклад крайніх матеріалістичних поглядів» було накладено арешт на книгу І. М. Сеченова «Рефлекси головного мозку», автору заборонили читати публічні лекції. Петербурзький митрополит Ісідор попросив Синод заслати Сеченова «для смирення і виправлення» до Соловецького монастиря «за упереджене душепагубне і шкідливе вчення». Згодом арешт на книгу був знятий, але до 1894 вона значилася в списках книг, заборонених для зберігання в бібліотеках.
В 1819 були віддані землі всі експонати анатомічного кабінету Казанського університету, через те, що «гидко і богопротивно» вживати «створення і подобу творця людини на анатомічні препарати».
У 1873 році була заборонена праця Геккеля «Природна історія світобудови».
У 1879-1880 заборонена і спалена книга Геккеля «Історія племінного розвитку організмів».
У 1890 заборонена книга С. Альберта «Чарлз Дарвін і його вчення».
У 1895 за «матеріалістичний характер» заборонили книгу Ч. Дарвіна «Походження людини і статевий відбір».
У 1902 спалено весь тираж книги Геккеля «Світові загадки», оскільки в книзі «червоною ниткою проходила ідея тваринного походження людини».
При Катерині II за «незадовільні релігійні поняття» був заборонений ряд творів Ж.-Ж. Руссо («Роздуми про велич божий, його промисел і людину», «Сповідь» та ін.), за «викладення небезпечної теорії матеріалізму» заборонені праці Дідро. У 1830 році духовна цензура за наявність ідей, «противних християнській моральності, уряду і релігії» заборонила «Обідні бесіди» Гольбаха. У 1860 р. була заборонена праця Фейєрбаха "Історія нової філософії від Бекона до Спінози. У 1868 р. знищена книга Вольтера "Філософія історії", в якій цензори виявили "глумлення над істинами і спростування священного писання. У 1871 році заборонено книгу Гельвеція «Про людину, її духовні сили і виховання» за «абсолютно матеріалістичний погляд на виховання». У 1874 році на вимогу Синоду було повністю знищено російське видання книги Т.Гоббса «Левіафан, або про сутність, форму і владу держави».
Згідно з Архангельським ізводом Оленінської редакції Статуту Володимира XII століття, «зілля» (тобто лікарювання травами) було злочином, що перебував у юрисдикції церковного суду.
Лікарювання розглядалося як одна з форм чародійства; чародіїв, за цим Статутом, належало спалювати.