Експериментальні дослідження волі
Див.
В рамках «ціннісно-сенсового», підходу вивчаються вольові якості особистості, в дослідженні яких А.Е. Пасніченко виділяє два напрямки:
1) вольові якості розглядаються як конкретні особливості протікання вольових дій (процесуальний аспект вольової якості: «як воно проявляється в конкретній діяльності»);
2) вольові якості як уже закріплені способи подолання труднощів, що з'являються в діяльності незалежно від її виду (не «прив'язані» до конкретних умов). Тут вольова якість розглядається не як актуально переживається, а як потенційно притаманна: існуюче у даної людини, хоча і не актуалізується в даний момент («тут і тепер»).
Відповідають цим двом напрямкам і методи вивчення. У руслі першого напрямку використовуються такі процедури:
1) спостереження за виконанням випробовуваними будь-якої конкретної діяльності, для якої характерний прояв певних специфічних вольових якостей;
2) експериментальні ситуації для вивчення конкретних проявів вольових якостей: а) оцінка вольової якості за результатом вирішення конкретного експериментального завдання, тест Кларка; б) рахунок в умовах перешкод - методика В.К. Калина із застосуванням експериментальної установки ЛУ-1; тест перцептивної здатності Торнтона; в) експериментальна ситуація ризику; шокові тести Торнтона; г) завдання з відстроченим виконанням; д) природний (польовий) експеримент; е) формуючий експеримент: вироблення вольових якостей у спортивній, навчальній діяльності.
При розгляді вольових якостей як стійких характеристик вольового регулювання використовують:
1) бесіду;
2) анкети, твори з подальшим контент-аналізом;
3) аналіз літературних джерел, аналіз продуктів діяльності;
4) методи самооцінок, експертних та взаємооцінок вольових якостей:
а) експертні
оцінки (метод узагальнення незалежних характеристик за силою, стійкістю, широтою, спрямованістю вольових якостей у 5-бальній системі), метод полярних профілів, метод паралельних профілів В. І. Селіванова, метод компетентних суддів, використання для оцінювання п'ятибальної та десятибальної шкал;
б) самооцінки разом з експертними оцінками та взаємооцінками; методика об'єктивованої самооцінки вольових якостей особистості О.Ц. Пуні, шкала самооцінки наполегливості, самовпевненості Торнтона;
в) непрямі методи самооцінки розвитку морально-вольової сфери;
5) тести та опитувальники: а) що дають релевантну інформацію про досліджувану реальність: рівень суб'єктивного контролю Роттера; орієнтація на дію та стан Ю.Куля; проективні методи; б) спрямовані саме на вивчення вольової сфери (опитувальник вольових якостей М. Б. Стамбулової; опитувальник вольового самоконтролю (ТСК) Є.В. Ейдмана; вольовий опитувальник особистості (ВОЛ) А. Хохлова; опитувальник наполегливості Ванга; опитувальник вольових якостей особистості (ВКБ)) (Пасніченко, 1995).
Необхідно відзначити методики, що вимірюють вольові якості в контексті їх зв'язку з комплексом інших властивостей особистості. Прикладом подібних діагностичних інструментаріїв служать: Фрайбурзький особистісний опитувальник FPI включає фактори, що вимірюють впевненість у собі, витриманість; Каліфорнійський психологічний опитувальник CPI дозволяє виявити ініціативність, самовпевненість, відповідальність, самоконтроль; «психологічні профілі» Россолимо (одна з груп тестових завдань називається «Воля» і включає в себе проби на опір автоматизму і навіюванню); опитувальник проблем вирішення PSI П. Хеппнера і К. Петерсена, який досліджує впевненість у вирішенні проблеми, ухилення від вирішення проблеми і самоконтроль; особистісний опитувальник Є.Кулічкової, що дозволяє отримати інформацію про рішучість, напористість, імпульсивність, уміння володіти собою, самостійність і ряд інших методик.
В якості діагностичного інструменту можливе використання біографічних методик, що передбачають отримання інформації про ситуації, в яких випробовуваний демонстрував вольові зусилля (зокрема, частота і якісна характеристика таких ситуацій), щільність знаходження даної особистості в тісному контакті з іншими людьми, що володіють виражено і розвиненими вольовими якостями. Один з таких методів має назву методу «вільної автобіографії» (Миславський, 1988).