Преамбула
Держави-учасниці справжньої Конвенції, вважаючи, що відповідно до принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання притаманної гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на Землі, беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресу і поліпшенню умов життя за більшої свободи, визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини 2 і в Міжнародних пактах про права людини 3 проголосила і погодилася з тим, що кожна людина повинна володіти всіма зазначеними в них правами і свободами без будь-якої відмінності за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини, нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливу турботу і допомогу, переконані в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищі для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей повинні бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе обов'язки в рамках суспільства, визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, вважаючи, що дитина повинна бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві і вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності, беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена у Женевській Декларації прав дитини 1924 року та Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року 1, і визнана у Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, у статтях 23 і 24) 3, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (зокрема, у статті 10) 3, а також у статутах та відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, які займаються питаннями благополуччя дітей, беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, зважаючи на її фізичну та розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження "5, посилаючись на положення Декларації про соціальні та правові засади, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновленні на національному та міжнародному рівнях 6, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») 7 і Декларації про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів 8, визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно важких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги, враховуючи належним чином важливість традицій та культурних цінностей кожного народу для захисту та гармонійного розвитку дитини, визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей у кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються, погодилися про нижченаведене:
ЧАСТИНА I
Стаття 1
Для цілей справжньої Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосованим до цієї дитини, вона не досягає повноліття раніше.
Стаття 2
1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені справжньою Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків або законних опікунів або будь-яких інших обставин.
2. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на основі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Стаття 3
1. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, робляться вони державними або приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і турботу, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів або інших осіб, які несуть за неї відповідальність за законом, і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи.
3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби та органи, відповідальні за турботу про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки та охорони здоров'я і з точки зору чисельності та придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Стаття 4
Держави-учасниці вживають усіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав держави-учасниці вживають такі заходи в максимальних рамках наявних у них ресурсів і, в разі необхідності, в рамках міжнародного співробітництва.
Стаття 5
Держави-учасниці поважають відповідальність, права та обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї або громади, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів або інших осіб, які несуть за законом відповідальність за дитину, належним чином керувати і керувати дитиною у здійсненні нею визнаних справжньою Конвенцією прав і робити це відповідно до розвиваються здібностей дитини.
Стаття 6
1. Держави-учасники визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.
2. Держави-учасниці забезпечують максимально можливою мірою виживання та здоровий розвиток дитини.
Стаття 7
1. Дитина реєструється відразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і на набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх турботу.
2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав відповідно до їх національного законодавства та виконання їх зобов'язань згідно з відповідними міжнародними документами в цій галузі, зокрема, у разі, якби інакше дитина не мала громадянства.
Стаття 8
1. Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
2. Якщо дитина незаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для якнайшвидшого відновлення її індивідуальності.
Стаття 9
1. Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася зі своїми батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може виявитися необхідним у тому чи іншому конкретному випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
2. Під час будь-якого розгляду відповідно до пункту 1 цієї статті всім зацікавленим сторонам надається можливість брати участь у розгляді і викладати свої точки зору.
3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним або обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з будь-якого рішення, прийнятого державою-учасницею, наприклад при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації або смерті (включаючи смерть, яка настала з будь-якої причини під час перебування цієї особи у віданні держави) одного або обох батьків або дитини, така держава-учасник надає батькам, дитині або, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцезнаходження відсутнього члена/членів сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання саме по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи/осіб.
Стаття 10
1. Відповідно до зобов'язання держав-учасниць за пунктом 1 статті 9 заяви дитини або її батьків на в'їзд до держави-учасника або виїзд з неї з метою возз'єднання сім'ї повинні розглядатися державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-учасниці далі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників і членів їхньої сім'ї.
2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особисті стосунки та прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання держав-учасниць за пунктом 1 статті 9 держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють тільки такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (ordre public), здоров'я або моральності населення або прав і свобод інших осіб, і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Стаття 11
1. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей з-за кордону.
2. З цією метою держави-учасниці сприяють укладенню двосторонніх або багатосторонніх угод або приєднанню до чинних угод.
Стаття 12
1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що зачіпають дитину, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості дитини.
2. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового або адміністративного розгляду, що зачіпає дитину, або безпосередньо, або через представника або відповідний орган, у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Стаття 13
1. Дитина має право вільно висловлювати свою думку; це право включає свободу шукати, отримувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду, незалежно від меж, в усній, письмовій або друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором дитини.
2. Здійснення цього права може піддаватися деяким обмеженням, однак цими обмеженнями можуть бути тільки ті обмеження, які передбачені законом і які необхідні:
a) для поваги прав і репутації інших осіб; або
b) для охорони державної безпеки або громадського порядку (ordre public), або здоров'я або моральності населення.
Стаття 14
1. Держави-учасники поважають право дитини на свободу думки, совісті та релігії.
2. Держави-учасниці поважають права та обов'язки батьків і у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною у здійсненні її права методом, що узгоджується з розвиваються здібностями дитини.
3. Свобода сповідувати свою релігію або віру може піддаватися тільки таким обмеженням, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моральності і здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.
Стаття 15
1. Держави-учасниці визнають право дитини на свободу асоціації та свободу мирних зібрань.
2. Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки або громадської безпеки, громадського порядку (ordre public), охорони здоров'я або моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 16
1. Жодна дитина не може бути об'єктом довільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя, сімейне життя, недоторканність житла або таємницю кореспонденції, або незаконного посягання на його честь і репутацію.
2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Стаття 17
Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації та забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації та матеріалів з різних національних та міжнародних джерел, особливо до таких інформації та матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також здоровому фізичному та психічному розвитку дитини. З цією метою держави-учасниці:
a) заохочують засоби масової інформації до розповсюдження інформації та матеріалів, корисних для дитини в соціальному та культурному відносинах, і в дусі статті 29;
b) заохочують міжнародне співробітництво в галузі підготовки, обміну та розповсюдження такої інформації і матеріалів з різних культурних, національних і міжнародних джерел;
c) заохочують випуск і розповсюдження дитячої літератури;
d) заохочують засоби масової інформації до приділення особливої уваги мовним потребам дитини, що належить до будь-якої групи меншин або корінного населення;
e) заохочують розробку належних принципів захисту дитини від інформації та матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 і 18.
Стаття 18
1. Держави-учасниці роблять всі можливі зусилля до того, щоб забезпечити визнання принципу спільної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їхньої основної турботи.
2. З метою гарантії та сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, держави-учасниці надають батькам та законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих закладів.
3. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами та установами для догляду за дітьми.
Стаття 19
1. Держави-учасниці вживають усіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і освітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного або психологічного насильства, образи або зловживання, відсутності турботи або недбалого поводження, грубого поводження або експлуатації, включаючи сексуальне зловживання, з боку батьків, законних опікунів або будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину.
2. Такі заходи захисту, у разі необхідності, включають ефективні процедури для розробки соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині та особам, які про нього піклуються, а також для здійснення інших форм попередження та виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування і подальших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у разі необхідності, для порушення судової процедури.
Стаття 20
1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена свого сімейного оточення або яка в його власних найкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.
2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують заміну догляду за такою дитиною.
3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, «кафала» за ісламським правом, усиновлення або, в разі необхідності, приміщення у відповідні установи по догляду за дітьми. При розгляді варіантів заміни необхідно належним чином враховувати бажаність спадкоємності виховання дитини та її етнічне походження, релігійну і культурну приналежність та рідну мову.
Стаття 21
Держави-учасниці, які визнають і/або дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першорядному порядку, і вони:
a) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволялося тільки компетентною владою, яку визначають відповідно до застосовних закону і процедур і на основі всієї належної до справи та достовірної інформації, що усиновлення допустиме через статус дитини щодо батьків, родичів та законних опікунів і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення на основі такої консультації, яка може бути необхідною;
b) визнають, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або поміщена в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення будь-якого відповідного догляду в країні походження дитини є неможливим;
c) забезпечують, щоб у разі усиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі ж гарантії і норми, які застосовуються щодо усиновлення всередині країни;
d) вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у разі усиновлення в іншій країні пристрій дитини не призводив до отримання невиправданих фінансових доль пов'язаними з цим особами;
e) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод і прагнуть на цій основі забезпечити, щоб влаштування дитини в іншій країні здійснювалося компетентною владою або органами.
Стаття 22
1. Держави-учасниці вживають необхідних заходів, щоб забезпечити дитині, яка бажає отримати статус біженця або вважається біженцем відповідно до застосованого міжнародного або внутрішнього права і процедур, як супроводжуваному, так і не супроводжуваному його батьками або будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовними правами, викладеними в цій Конвенції та інших міжнародних документах з прав людини або гуманітарних документів, учасниками яких є зазначені держави.
2. З цією метою держави-учасниці надають, у випадку, коли вони вважають це необхідним, сприяння будь-яким зусиллям Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних міжурядових організацій або неурядових організацій, які співпрацюють з Організацією Об'єднаних Націй, щодо захисту такої дитини і надання їй допомоги та пошуку батьків або інших членів сім'ї будь-якої дитини-біженця, щоб отримати інформацію, необхідну для його возз'єднання зі своєю сім'єю. У тих випадках, коли батьки або інші члени сім'ї не можуть бути знайдені, цій дитині надається такий же захист, як і будь-якій іншій дитині, з будь-якої причини постійно або тимчасово позбавленій свого сімейного оточення, як це передбачено в цій Конвенції.
Стаття 23
1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина повинна вести повноцінне і гідне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.
2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливу турботу та заохочують і забезпечують надання за умови наявності ресурсів дитині, яка має на це право, і відповідальною за турботу про неї допомоги, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину.
3. У визнання особливих потреб неповноцінної дитини допомога відповідно до пункту 2 цієї статті надається, по можливості, безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину, та мають на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного, за можливості, залучення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особистості, включаючи культурний і духовний розвиток дитини.
4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров'я та медичного, психологічного та функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи поширення інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої та професійної підготовки, а також доступ до цієї інформації, з тим щоб дозволити державам-учасницям поліпшити свої можливості і знання та розширити свій досвід у цій галузі. У зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття 24
1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. Держави-учасниці прагнуть забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров'я.
2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення даного права і, зокрема, вживають необхідних заходів для:
a) зниження рівнів смертності немовлят і дитячої смертності;
b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров'я всіх дітей з приділом першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги;
c) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в рамках первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, серед іншого, застосування легкодоступної технології та надання досить поживного продовольства і чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища;
d) надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у дородовій та післяпологовій періоди;
e) забезпечення обізнаності всіх верств суспільства, зокрема батьків і дітей, про здоров'я та харчування дітей, переваги грудного годування, гігієну, санітарії середовища проживання дитини та попередження нещасних випадків, а також їх доступу до освіти та їх підтримки у використанні таких знань;
f) розвитку просвітньої роботи та послуг у галузі профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім'ї.
3. Держави-учасниці вживають будь-яких ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей.
4. Держави-учасниці зобов'язуються заохочувати міжнародне співробітництво і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, визнаного в цій статті. У зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття 25
Держави-учасниці визнають право дитини, поміщеної компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, що надається дитині, та всіх інших умов, пов'язаних з таким піклуванням про дитину.
Стаття 26
1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів для досягнення повного здійснення цього права відповідно до їх національного законодавства.
2. Ці блага в міру необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з отриманням благ дитиною або від її імені.
Стаття 27
1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
2. Батько (і) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
3. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і, в разі потреби, надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення харчуванням, одягом і житлом.
4. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які несуть фінансову відповідальність за дитину, як всередині держави-учасниці, так і з-за кордону. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають у різних державах, держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.
Стаття 28
1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на основі рівних можливостей вони, зокрема:
a) вводять безкоштовну та обов'язкову початкову освіту;
b) заохочують розвиток різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких необхідних заходів, як запровадження безоплатної освіти та надання у разі необхідності фінансової допомоги;
c) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на основі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;
d) забезпечують доступність інформації та матеріалів у галузі освіти та професійної підготовки для всіх дітей;
e) вживають заходів щодо сприяння регулярному відвідуванню шкіл та зниженню числа учнів, які залишили школу.
2. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб шкільна дисципліна підтримувалася за допомогою методів, що відображають повагу до людської гідності дитини та відповідно до справжньої Конвенції.
3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема, з метою сприяння ліквідації невігластва і неграмотності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. У зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття 29
1. Держави-учасниці погоджуються в тому, що освіта дитини має бути спрямована на:
a) розвиток особистості, талантів та розумових і фізичних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі;
b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;
c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження і до цивілізацій, відмінних від її власної;
d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними та релігійними групами, а також особами з числа корінного населення;
e) виховання поваги до навколишньої природи.
2. Ніяка частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб та органів створювати навчальні заклади і керувати ними за умови постійного дотримання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, і виконання вимоги про те, щоб освіта, що дається в таких навчальних закладах, відповідала мінімальним нормам, які можуть бути встановлені державою.
Стаття 30
У тих державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншини або особи з числа корінного населення, дитині, що належить до таких меншин або корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами своєї групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.
Стаття 31
1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, і вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.
2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля та відпочинку.
Стаття 32
1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для її здоров'я або служити перешкодою в отриманні нею освіти, або завдавати шкоди її здоров'ю та фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.
2. Держави-учасниці вживають законодавчих, адміністративних та соціальних заходів, а також заходів у галузі освіти, щоб забезпечити здійснення цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, держави-учасниці, зокрема:
a) встановлюють мінімальний вік або мінімальні віку для прийому на роботу;
b) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня та умов праці;
c) передбачають відповідні види покарання або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.
Стаття 33
Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити