Офіційно-діловий стиль - середовище мовного спілкування у сфері офіційних відносин: у сфері правових відносин та управління. Ця сфера охоплює міжнародні відносини, юриспруденцію, економіку, військову галузь, сферу реклами, спілкування в офіційних установах, урядову діяльність.
Серед книжкових стилів мови офіційно-діловий стиль виділяється своєю відносною стійкістю і замкненістю. З плином часу він, природно, піддається деяким змінам, викликаним характером самого змісту, але багато його рис, історично сформовані жанри, специфічна лексика, фразеологія, синтаксичні оберти надають йому в цілому консервативний характер.
Характерною рисою офіційно-ділового стилю є налагодження в ньому численних мовленнєвих стандартів - кліше. Якщо в інших стилях шаблонізовані оберти нерідко виступають як стилістичний недолік, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються як цілком природна його приналежність.
Багато видів ділових документів мають загальноприйняті форми з лав і розташування матеріалу, а це, безсумнівно, полегшує і спрощує користування ними. Не випадково в тих чи інших випадках ділової практики використовуються готові бланки, які потрібно тільки заповнювати. Навіть конверти прийнято надписувати в певному порядку (різному в різних країнах, але твердо встановленому в кожній з них), і це має свою перевагу і для пишучих, і для поштових працівників. Тому всі ті мовні кліше, які спрощують і прискорюють ділову комунікацію, цілком у ній доречні.
Офіційно-діловий стиль - це стиль документів: міжнародних договорів, державних актів, юридичних законів, посту новлень, статутів, інструкцій, службового листування, ділових паперів тощо. Незважаючи на відмінності в змісті і різноманітність жанрів, офіційно-діловий стиль в цілому характеризується низкою загальних рис.
До них належать:
1) стисненість, компактність викладу, економне використання мовних коштів;
2) стандартне розташування матеріалу, нерідка обов'язковість форми (посвідчення особи, різного роду дипломи, свідоцтва про народження і шлюб, грошові документи тощо), вживання властивих цьому стилю кліше;
3) широке використання термінології, номенклатурних наймання (юридичних, дипломатичних, військових, адміністративних та ін.), наявність особливого запасу лексики та фразеології (офіційної, канцелярської), включення до тексту складнозлучених слів, абревіатур;
4) часте вживання відглагольних існуючих, отимених приводів (на підставі, у відношенні, відповідно до, у справі, в силу, в цілях, за рахунок, по лінії та ін.), складних союзів (внаслідок того що, зважаючи на те що, у зв'язку з тим що, в силу того що і ін.), а також різних стійких словосполучень, що служать для зв'язку частин складного речення (на випадок, якщо...; на тій підставі, що...; з тієї причини, що...; з тією умовою, що...; таким чином, що...; та обставина, що...; той факт, що... тощо);
5) оповідний характер викладу, використання номінативних пропозицій з перерахуванням;
6) прямий порядок слів у реченні як переважаючий принцип його конструювання;
7) тенденція до вживання складних пропозицій, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим;
8) майже повна відсутність емоційно-експресивних мовних засобів;
9) слабка індивідуалізація стилю.
Неоднорідність тематики і різноманітність жанрів дозволяють виділити в розглянутому стилі два різновиди: офіційно-документальний стиль та ужитково-діловий стиль.
У свою чергу, в першому можна виділити мову законодавчих до- документів, пов'язаних з діяльністю державних органів, і мову дипломатичних актів, пов'язаних з міжнародними відносинами. В ужитково-діловому стилі розрізняються за змістом, жанрами і за характером використовуваних мовних засобів службове листування між установами та організаціями, з одного боку, і приватні ділові папери - з іншого.
Мова законодавчих документів включає в себе лексику і фразеологію державного права, цивільного права, кримінального права, кодексу законів про працю, кодексу законів про шлюб і сім'ї тощо.
До неї примикає лексика і фразеологія, пов'язана з роботою адміністративних органів, службовою діяльністю громадян тощо.