Протягом дошкільного віку спілкування дітей один з одним істотно змінюється. У цих змінах можна виділити три якісно своєрідних етапи (або форми спілкування) дошкільнят з однолітками.
Емоційно-практична форма спілкування (другий - четвертий роки життя)
У молодшому дошкільному віці дитина чекає від однолітка співучасті у своїх забавах і жадає самовираження. Йому необхідно і достатньо, щоб одноліток приєднався до його пустощів і, діючи з ним разом або поперемінно, підтримав і посилив загальні веселощі. Кожен учасник такого спілкування стурбований насамперед тим, щоб привернути увагу до себе і отримати емоційний відгук партнера. Емоційно-практичне спілкування вкрай ситуативне - як за своїм змістом, так і за засобами здійснення. Воно цілком залежить від конкретної обстановки, в якій відбувається взаємодія, і від практичних дій партнера. Характерно, що введення привабливого предмета в ситуацію може зруйнувати взаємодію дітей: вони перемикають увагу з однолітка на предмет або ж б'ються через нього. На даному етапі спілкування дітей ще не пов'язане з предметами або діями і відокремлене від них.
Для молодших дошкільнят найбільш характерним є індиферентно-доброзичливе ставлення до іншої дитини. Трирічні діти, як правило, байдужі до успіхів однолітка і до його оцінки з боку дорослого. Водночас вони, як правило, легко вирішують проблемні ситуації «на користь» інших: поступаються чергою в грі, віддають свої предмети (правда, їхні подарунки частіше адресовані дорослим - батькам або вихователю, ніж одноліткам). Усе це може свідчити про те, що одноліток ще не відіграє суттєвої ролі в житті дитини. Малюк ніби не помічає дій і станів однолітка. Водночас його присутність підвищує загальну емоційність та активність дитини. Про це говорить прагнення дітей до емоційно-практичної взаємодії, наслідування рухів однолітка. Та легкість, з якою трирічні діти заражаються загальними емоційними станами, може свідчити про особливу спільність з ним, яка виражається у виявленні однакових властивостей, речей або дій. Дитина, «дивлячись у однолітка», як би виділяє в самому собі конкретні властивості. Але ця спільність має суто зовнішній, процесуальний і ситуативний характер.
Ситуативно-ділова форма спілкування
Вона складається приблизно до чотирьох років і залишається найбільш типовою до шестирічного віку. Після чотирьох років у дітей (особливо у тих, хто відвідує дитячий садок) одноліток за своєю привабливістю починає обганяти дорослого і займати все більше місце в їхньому житті. Цей вік є періодом розквіту рольової гри. У цей час сюжетно-рольова гра стає колективною - діти воліють грати разом, а не поодинці. Головним змістом спілкування дітей в середині дошкільного віку стає ділове співробітництво. Співпрацю слід відрізняти від співучасті. При емоційно-практичному спілкуванні діти діяли поруч, але не разом, їм важлива була увага і співучасть однолітка. При ситуативно-діловому спілкуванні дошкільнята зайняті спільною справою, вони повинні погоджувати свої дії і враховувати активність свого партнера для досягнення загального результату. Такого роду взаємодія була названа співпрацею. Потреба у співпраці однолітка стає головною для спілкування дітей.
У середині дошкільного віку відбувається рішучий перелом у ставленні до однолітка. Картина взаємодії дітей суттєво змінюється.
"У старшому дошкільному віці емоційне благополуччя дитини в групі однолітків залежить або від здатності до організації спільної ігрової діяльності, або від успішності продуктивної діяльності. У популярних дітей спостерігається висока успішність у спільній пізнавальній, трудовій та ігровій діяльності. Вони активні, орієнтовані на результат, очікують позитивної оцінки. Діти з несприятливим становищем у групі мають низьку успішність у діяльності, яка викликає у них негативні емоції, відмову від роботи ". Поряд з потребою у співпраці на цьому етапі виразно виділяється потреба у визнанні та повазі однолітка. Дитина прагне привернути увагу інших. Чуйно ловить в їхніх поглядах і міміці ознаки ставлення до себе, демонструє образу у відповідь на неувагу або закиди партнерів. «Невидимість» однолітка перетворюється на пильний інтерес до всього, що той робить. У чотирьох-п'ятирічному віці діти часто запитують у дорослих про успіхи їхніх товаришів, демонструють свої переваги, намагаються приховати від однолітків свої промахи і невдачі. У дитячому спілкуванні в цьому віці з'являється конкурентний, змагальний початок. Успіхи та промахи інших набувають особливого значення. У процесі гри або іншої діяльності діти пильно і ревниво спостерігають за діями однолітків і оцінюють їх. Реакції дітей на оцінку дорослого також стають більш гострими та емоційними.
Успіхи однолітків можуть викликати засмучення дітей, а його невдачі викликають неприховану радість. У цьому віці значно зростає кількість дитячих конфліктів, виникають такі явища, як заздрість, ревнощі, образа на однолітка.
Все це дозволяє говорити про глибоку якісну перебудову ставлення дитини до однолітка. Інша дитина стає предметом постійного порівняння з собою. Це порівняння спрямоване не на виявлення спільності (як у трирічок), а на протиставлення себе та іншого, що відображає насамперед зміни в самосвідомості дитини. Через порівняння з однолітком дитина оцінює і стверджує себе як володаря певних достоїнств, які важливі не самі по собі, а «в очах іншого». Цим іншим для чотирьох-п'ятирічної дитини стає одноліток. Все це породжує численні конфлікти дітей і такі явища, як хвастощі, демонстративність, конкурентність тощо. Однак ці явища можна розглядати як вікові особливості п'ятирічок. До старшого дошкільного віку ставлення до однолітка знову суттєво змінюється.
До шести-семи років значно зростає доброзичливість до однолітків і здатність до взаємодопомоги. Звичайно, конкурентний, змагальний початок зберігається в спілкуванні дітей. Однак, поряд з цим, у спілкуванні старших дошкільнят з'являється вміння бачити в партнері не тільки його ситуативні прояви, а й деякі психологічні аспекти його існування - його бажання, уподобання, настрої. Дошкільнята вже не тільки розповідають про себе, а й звертаються з питаннями до однолітка: що він хоче робити, що йому подобається, де він був, що бачив і т. д. Їх спілкування стає внеситуативним.
Внеситуативна форма спілкування
Розвиток внеситуативності в спілкуванні дітей відбувається за двома напрямками. З одного боку, збільшується число внеситуативних контактів: діти розповідають один одному про те, де вони були і що бачили, діляться своїми планами або уподобаннями, дають оцінки якостям і вчинкам інших. З іншого боку, сам образ однолітка стає більш стійким, не залежним від конкретних обставин взаємодії. До кінця дошкільного віку виникають стійкі виборчі прихильності між дітьми, з'являються перші паростки дружби. Дошкільнята «збираються» в невеликі групи (по дві-три людини) і надають явну перевагу своїм друзям. Дитина починає виділяти і відчувати внутрішню сутність іншої, яка хоча і не представлена в ситуативних проявах однолітка (в її конкретних діях, висловлюваннях, іграшках), але стає все більш значущою для дитини.
До шести років значно зростає емоційна залученість у діяльність і переживання однолітка. У більшості випадків старші дошкільнята уважно спостерігають за діями однолітка і емоційно включені в них. Іноді навіть всупереч правилам гри вони прагнуть допомогти йому, підказати правильний хід. Якщо чотирьох-п'ятирічні діти охоче слідом за дорослим засуджують дії однолітка, то шестирічні, навпаки, можуть об'єднуватися з товаришем у своєму «протистоянні» дорослому. Все це може свідчити про те, що дії старших дошкільнят спрямовані не на позитивну оцінку дорослого і не на дотримання моральних норм, а безпосередньо на іншу дитину.
До шести років у багатьох дітей виникає безпосереднє і безкорисливе бажання допомогти однолітку, подарувати йому що-небудь або поступитися. Злорадство, заздрість, конкурентність проявляються рідше і не так гостро, як у п'ятирічному віці. Багато дітей вже здатні співпереживати як успіхам, так і невдачам ровесника. Все це може свідчити про те, що одноліток стає для дитини не тільки засобом самоствердження і предметом порівняння з собою, не тільки відданим партнером, а й самоцінною особистістю, важливою і цікавою, незалежно від своїх досягнень і предметів.
Така в загальних рисах вікова логіка розвитку спілкування і ставлення до однолітка в дошкільному віці. Однак вона далеко не завжди реалізується в розвитку конкретних дітей. Широко відомо, що існують значні індивідуальні відмінності у ставленні дитини до однолітків, які багато в чому визначають її самопочуття, становище серед інших і в кінцевому рахунку особливості становлення особистості. Особливу тривогу викликають проблемні форми міжособистісних відносин.
Серед найбільш типових для дошкільнят варіантів конфліктних відносин до однолітків підвищена агресивність, образливість, сором'язливість і демонстративність дошкільнят. Зупинимося на них детальніше.
Проблемні форми ставлення до однолітків
Порівнюючи різні типи «проблемних» дітей, можна бачити, що вони суттєво розрізняються за характером своєї поведінки і за ступенем труднощів, які вони створюють для оточуючих. Одні з них постійно б'ються, і доводиться весь час закликати їх до порядку, інші всіма силами прагнуть привернути до себе увагу і виглядати «хорошими», треті ховаються від сторонніх очей і уникають всяких контактів. Див.