Найбільшого прогресу у справі боротьби з жорстокістю і насильством в Америці можна досягти прийняттям дієвих заходів щодо поліпшення умов життя сімей і громад у містах, особливо для бідних, які живуть у нетрях своїх гетто. Саме ці жебрацькі гетто породжують жорстокі злочини.
Бути бідною молодою людиною; не мати хорошої освіти і засобів, щоб вирватися з гнітючого оточення; бажати знайти права, що надаються суспільством (і доступні для інших); бачити, як інші незаконно, а часто і жорстоко діють для досягнення матеріальних цілей; спостерігати безкарність цих дій - все це стає важким тягарем і робить ненормальний вплив, який штовхає багатьох до злочинів і правопорушень. Якщо до того ж цей молодий чоловік належить до афро-американської, пуерториканської або іншої латиноамериканської раси, то, крім іншого, він відчуває на собі тиск дискримінації і сегрегації, що посилюють вплив криміногенних сил.
У цій заяві Національна комісія з вивчення причин і способів запобігання жорстокості перерахувала основні фактори, що вносять свій внесок у високий рівень важких злочинів в американському суспільстві. Ми бачимо тут звинувачення несприятливому впливу сім'ї і констатацію факту, що більшою мірою насильницька поведінка асоціюється з молодим віком і чоловічою статтю. Однак більш ніж в будь-яких інших документах Комісія акцентує увагу на тому, що я називаю «соціальні стресори»: важкі соціальні умови, що викликають дистрес і страждання. За моїми припущеннями, несприятливі життєві умови можуть активувати вороже мислення, формувати нахили до жорстокості і сприяти розвитку антигромадських форм поведінки.
- Це Соціально-економічні фактори, що викликають стрес
Соціологи давно висловлюють думку, що насильство в американському суспільстві багато в чому залежить від несприятливих матеріальних обставин у поєднанні з соціальними умовами. Наприклад, ми знаємо, що переважну частину жорстоких злочинів здійснюють представники робітничого класу або люди, які займають невисоке суспільне становище. У раніше наведеному прикладі з роботи Готтінга більше половини чоловіків, які вчинили в Детройті вбивство дружин або приятелів своїх дочок, займали відносно невисоке соціальне становище. Майже дві третини з них були безробітними. Демографічні характеристики міських районів, в яких відбувається велика кількість вбивств, також підкреслюють криміногенний вплив злиднів. Згідно з показовим дослідженням, проведеним у Клівленді, штат Огайо, найвищий рівень вбивств спостерігається в найбідніших районах міста. Для жителів цих районів характерні: низький середній рівень доходів; низький рівень освіти; жителі, які працюють на нижчих посадах; розвалюються і перенаселені будинки (Bensing & Schroeder, 1960; резюме в: Braucht et al., 1980, p. 319).
Вивчення взаємозв'язків між рівнем злочинності і соціальними та економічними характеристиками районів проживання великих міст країни виявили аналогічну картину. Це дослідження особливо цікаве, оскільки воно, мабуть, глибше за інших проникає в проблему.
Джудіт Бло (Judith Blau) і Пітер Бло (Peter Blau) зіставили рівні вбивств і нападів, скоєних 1970 року в 125 районах найбільших метрополій Сполучених Штатів Америки з різними соціальними та економічними статистичними даними. Вони виявили, що в громадах з найбільш бідними людьми, а також з найбільшою концентрацією афро-американців найвище співвідношення числа скоєних вбивств до чисельності громади. Найдивніше було те, що цей зв'язок між бідністю і рівнем вбивств мав тенденцію зникати, коли соціологи брали в розрахунок різницю в доходах в даному районі. Іншими словами, кількість тяжких злочинів у цій громаді більшою мірою представлялася результатом нерівності в доходах між її жителями, чим залежало від частки бідняків, що населяють її.
Джудіт і Пітер Бло, як і інші дослідники, встановили, що у всіх районах з великою питомою вагою чорношкірого населення рівень вбивств вище. Щоб з'ясувати, чи впливає на взаємозв'язок між расою і тяжкими злочинами расова нерівність у доступності хороших і дорогих речей, соціологи за допомогою комп'ютера вивели індекс соціально-економічної нерівності між білими і чорношкірими для кожного району метрополії. Дійсно, цей показник багато в чому, але не в усьому, відіграє важливу роль у співвідношенні процентної кількості тих, хто проживає в районі чорношкірих і тамтешнім рівнем жорстоких злочинів.
Розглянувши отримані результати, Джудіт і Пітер Бло роблять наступний висновок:
Високий рівень тяжких злочинів - почасти ціна расової та економічної нерівності. У суспільстві, побудованому на принципі «всі люди рівні спочатку», економічна нерівність... [особливо пов'язане з расовою приналежністю] зневажає дух демократії і може стати причиною відчуження, безвиході і конфліктів... Соціально-економічна нерівність між расами і всередині їх безпосередньо впливає на високий рівень злочинів, пов'язаних з насильством над особистістю (Blau & Blau, 1982, p. 126).
Акцент на соціально-економічній нерівності як джерелі соціального стресу здається досить обґрунтованим, але, можливо, ці вчені поквапилися звести до мінімуму несприятливий вплив самої бідності. Інші вчені отримали більш серйозне підтвердження зв'язку зростання злиднів зі зростанням рівня насильницьких злочинів зі смертельним результатом. Так, Керк Вільяме підтвердив зв'язок високого рівня вбивств в районі з наявністю яскраво вираженої расової нерівності в соціально-економічному статусі, виявлену Джудіт і Пітером Бло, але він також встановив прямий зв'язок тяжкого соціального становища з відносно високим рівнем вбивств. Вже згадувана робота Вільямса і Флюеллінга з вивчення вбивств у великих містах країни також підтверджує вплив бідності на вбивства. Скориставшись деякими з індексів, введених Бло, ці вчені встановили, що в громадах з високим рівнем числа вбивств на душу населення, як правило, найвищий відсоток проживаючих бідняків і найвища щільність населення. Після узагальнення цих даних з'являються всі підстави стверджувати, що бідність сприяє зростанню злочинів, пов'язаних з насильством.
Необхідно зазначити, що не тільки економічні позбавлення формують несприятливі соціальні наслідки. Як вже неодноразово зазначалося в цій книзі, мабуть, все, що посилює тяжке становище, може впливати на формування жорстокого ставлення до оточуючих. Ми безумовно можемо розглядати нерівність у доходах як джерело роздратування. Люди, незадоволені життєвими умовами, які більшість з нас сприймають як само собою зрозуміле, цілком здатні ображатися на існуючі відмінності, і ці образи можуть сильно впливати на формування агресивних нахилів. Крім цього, згідно з деякими дослідженнями, інфляція, так само як і високий рівень безробіття, сприяють появі невпевненості в своєму економічному становищі, що також може внести певний внесок у дистрес, а отже, і в зростання числа вбивств.
Згадаймо, що виснажлива спека може викликати стрес. Прояв жорстокості має тенденцію зростати за несприятливих атмосферних умов. Психолог Грег Андерсон (Graig Anderson) з університету Міссурі, Колумбія, провів послідовне вивчення цього питання і отримав кращі з наявних на сьогоднішній день свідчення впливу високої атмосферної температури на агресивність. Одна з його робіт, проведена спільно з Донною Андерсон (Dona Anderson), тісно пов'язана з розглянутими питаннями. Вчені проаналізували щоденне число агресивних злочинів (вбивства і зґвалтування) і неагресивних (збройні пограбування і підпали) в Х'юстоні, штат Техас, за дворічний період (з 1980 по 1982 р.) і потім досліджували взаємозв'язок числа злочинів і високої атмосферної температури. Вони встановили, що кількість неагресивних злочинів не залежала від температурних умов, тоді як найбільша кількість злочинів, пов'язаних з насильством над особистістю, припадала на найспекотніші дні (Anderson & Anderson, 1984).
Я вважаю помилкою ігнорування цих відкриттів під приводом того, що в спеку більше число людей виходить на вулиці. В даний час є досить багато свідчень, отриманих і шляхом лабораторних експериментів, і дослідженням в природних умовах, що підтверджують, що висока температура повітря дійсно несприятлива і активізує агресивні нахили (див.: Anderson, 1989). Отже, хіба не можна припустити, що людина, яка страждає від спеки - а може бути, і від інших несприятливих факторів, наприклад бідності, безробіття і расової дискримінації, - може легко дратуватися від того, що вона сприймає як аномальну поведінку? Якщо така особистість має стійку схильність до агресії, якщо стримуючі фактори в цей час ослаблені, а зброя опиниться під рукою, в нападі гніву він може вбити предмет свого роздратування.
Соціальна дезорганізація
Крім положення, що агресія нерідко є реакцією на несприятливі обставини, я неодноразово підкреслював, наскільки важливо зберегти самовладання в управлінні такими реакціями. Здебільшого я приділяв увагу індивідуальним відмінностям у схильності до агресії, але очевидно також, що зовнішні соціальні умови можуть рівною мірою впливати і на ступінь самовладання, і на частоту його ослаблення. Обставини можуть, прямо або побічно, сказати людям, що дана агресивна дія є правопорушенням і якщо вони проявлять жорстокість або насильство, то можуть понести покарання. З іншого боку, в інших ситуаціях деякі люди можуть порахувати, що буде правильно вдарити іншого і що ймовірність покарання за напад на однолітків або представників влади невелика.
Соціальна дезорганізація має тенденцію знижувати стримування прояву агресивності. Як вже давно визнано соціологами (і підкреслюється деякими теоретиками), контроль у природному середовищі і у виправних закладах допомагає зберігати громадський порядок. Людей, схильних до порушення закону - до грабежів, крадіжок, до нападу на своїх ворогів, - загроза покарання багато в чому стримує від активної протизаконної діяльності. Вплив агентів соціальних служб (куди входять члени сім'ї, сусіди, співробітники і фахівці агентств з примусового виконання закону) зазвичай послаблюється економічними і соціальними стресорами. Люди, які страждають від поганих життєвих умов, стають недовірливими, особливо до сторонніх. Частково основою недовіри може стати реальне небезпечне оточення, але недовіра може формуватися і на основі роздратування і ворожих думок. Оскільки такі люди занурені в роздуми про власні розчарування і тривоги, вони відносно байдужі до думки інших членів суспільства. Деякі з них схильні до вироблення установок і цінностей, що сприяють скоєнню злочину. З їхньої точки зору, суспільству довіряти не можна. Навколишній світ наповнений пожадливістю, брехливістю, хабарництвом і розбещеністю. Вони думають, що повинні створити власні правила життя і самі подбати про себе, якщо хочуть отримати те, що їм треба. Суспільство принижує їх гідність, отже, множить їхні проблеми, а офіційна влада приділяє їм занадто мало часу і уваги.
Багато чиказьких соціологів добре відомі своїми новаторськими роботами з проблем соціальної дезорганізації в центральних районах великих американських міст. За словами двох з цих авторів, це "райони з будівлями, що руйнуються, перенаселені людьми... економічно залежними, що живуть в орендованих будинках... і підтримують зв'язок тільки з деякими організаціями і відомствами "(Sutherland & Cressey, 1960, p. 159-160).
Такі умови характерні для багатьох міських негритянських гетто, і часто саме в них соціальний контроль досить низький. "У широкому сенсі американське суспільство ніяк не присутнє в різних гетто, якщо не брати до уваги телебачення, - зазначає один з дослідників. - Поліцейські уникають обходи, більшість шкіл нічому не вчать, батьки не живуть з родинами, злочини залишаються безкарними "(Lemann, 1991, р. 20).
Крім переповнених і руйнуються будинків, шкіл, в яких немає ніякого порядку, і сімей без батьків, що превалюють в гетто, соціальна дезорганізація проявляється і іншим чином. Деякі соціологи вказують на конфлікт між існуючими нормами і цінностями як на фактор, що робить основний внесок у соціальну дезорганізацію. Люди просто не знають, що думати. Вони плутаються, тривожаться і обурюються, коли суспільство вимагає від них законослухняності і важкої роботи для досягнення в житті, а вони бачать, що чесні трудівники нічого не домагаються, тоді як кримінальні особистості, які ні в чому не відмовляють собі, мають гроші і соціальне становище. Коли людей рвуть на частини такі суперечності, їхня прихильність до встановлених правил слабшає. Дезорганізація проявляється також у великій кількості юнаків, які кидають школу і залишаються без освіти; у високому рівні незаконнонароджених дітей; і, згідно з деякими дослідженнями, у високому рівні розлучень.
Якими б не були окремі індикатори цього стану суспільства, за даними всіх соціологів з часів Еміля Дюркгейма (Emile Durkheim), який працював в кінці XIX - початку XX століть, і до наших днів, і особливо за матеріалами фахівців так званої Чиказької школи кримінології, соціальна дезорганізація є основою поширення злочинності і зростання числа вбивств. Її вплив можна простежити за статистикою взаємозв'язку частоти розлучень і кількості вбивств в районі. Незалежні дослідження Джудіт і Пітера Бло і Керка Вільямса і Роберта Флюеллінга показали, що в міських районах з високим рівнем розлучень також досить високий рівень вбивств на душу населення, навіть при виключенні впливу фактора рівня доходів. Безсумнівно, що в громадах з сім'ями, що часто розпадаються, ослаблені соціальні правила і норми і агресія, найімовірніше, не придушується (Blau & Blau, 1982, Williams & Flewelling, 1988).
Вплив субкультури, загальних норм і цінностей
Скорочення ділової активності призводило до зростання вбивств, скоєних білими, і навіть до більшої кількості самогубств серед них. Мабуть, економічні труднощі не тільки до деякої міри підвищували агресивні нахили білих, але і формували у багатьох з них самозвинувачення у виниклих фінансових проблемах.
І навпаки, спад ділової активності призводив до зниження рівня вбивств, скоєних чорношкірими, і мав порівняно невеликий вплив на рівень самогубств у цій расовій групі. Чи не могло бути так, що при настанні важких часів незаможні чорношкірі бачили менше відмінностей між своїм становищем і становищем інших людей? Див.