Дослідження вчених з Великобританії, проведене в 2016 році, проливає світло на загадку зникнення у людини бакулюма - кістки статевого члена, яка є у багатьох ссавців (в тому числі і у деяких приматів), але не у людей.
Система чоловічих статевих органів більше всіх інших систем в організмі схильна до еволюційних змін. Бакулюм - кістка, яка виростає зі сполучної тканини в підставі статевого члена - може бути відсутньою або бути присутньою у різних видів в межах одного загону або роду, що вкладається в загальний тренд великої різноманітності в морфології статевих органів.
Навіщо бакулюм потрібен тим, у кого він є, досі не цілком ясно. Вчені схиляються до версії про те, що кісточка допомагає підтримувати м'які тканини при їх недостатньому заповненні кров'ю, а так само продовжує статевий акт і направляє сперму ближче до яйцеклітини. Всі ці хитрощі, вважають еволюційні біологи, спрямовані на досягнення однієї мети - підвищити шанс окремої особини на продовження роду.
Експерименти з мишами (у них кістка є) показали, що розміри бакулюсу безпосередньо пов'язані з конкуренцією в популяції. Якщо мишей змушувати жити парами, вже через 27 поколінь дуже багато мишат виростає з відносно невеликим діаметром кістки. У природі ж постійна конкуренція і безладне розмноження в результаті дають більше мишат з досить широкою кісткою.
Довгоп'яти (примати з роду Tarsius) - великі романтики. Період залицяння у них триває довго, а партнерку вони найчастіше вибирають одну, іноді - відразу кілька, але завжди на більш-менш постійній основі. У цьому вони схожі на людей. Можливо, бакулюма у довгоп'ятів, як і у людини, немає саме через такий підхід до розмноження.
Британські біологи Матильда Бріндл (Matilda Brindle) і Крістофер Опі (Christopher Opie) встановили, що залежність між тривалістю статевого акта і наявністю або відсутністю кістки в пенісі дійсно існує: якщо кістка є, акт триває довше (у людини - не довше трьох хвилин, що також характерно, наприклад, для наших далеких родичів довгоп'ятів, які, як і люди, обходяться без кісткової підтримки печеристого тіла).
Тривалість статевого акту еволюційно важлива скоріше для видів, які часто змінюють партнерів: поки триває сукупування, самка не може зачати від іншого самця. На підставі цих міркувань і статистики Бріндл і Опі роблять висновок, що ранні Homo могли втратити бакулюм за непотрібністю тому, що надавали перевагу моногамії або порядку, при якому на одного чоловіка припадає кілька постійних партнерш.
Результати дослідження були опубліковані в журналі Proceedings of the Royal Society B.