Австралійські хіміки з'ясували, що захисне покриття може не тільки захистити перовскитний сонячний елемент від вологи, але і підвищити його термічну стабільність. Таке покриття допомогло найменш стабільним перовскитним сонячним батареям вперше пройти міжнародну сертифікацію IEC61215:2016, в тому числі вони витримали нагрів до 85 градусів Цельсія протягом 1800 годин, а також кілька циклів охолодження до -40 градусів Цельсія. Результати дослідження опубліковані в журналі. Ефективність перовскитних сонячних елементів зросла з 3,8 до 25,2 відсотків всього за десять років. Такі сонячні батареї прості в отриманні, дешеві і можуть застосовуватися для перетворення сонячного світла в електроенергії як самостійно, так і в якості верхньої напівпрозорої частини тандемних сонячних елементів. Головною проблемою перовскитних матеріалів залишається недостатня стабільність. Під дією сонячного світла, нагрівання, а також кисню та атмосферної вологи, перовскитні сонячні елементи деградують - в них погіршується екстракція заряду з активного шару на електроди, починається міграція іонів між шарами, а на більш пізніх етапах відбувається руйнування кристалічної решітки перовскіту. Зараз вчені активно шукають способи поліпшення стабільності таких сонячних елементів, наприклад розробляють для них різні інкапсулюючі покриття для захисту від кисню і вологи. Аніта Хо-Бейлі (Anita W. Y. Ho-Baillie) з Університету Нового Південного Уельсу та її колеги раніше вже запропонували простий і ефективний спосіб інкапсуляції перовскитних сонячних елементів за допомогою скла і швидкозаймистих полімерів. У новій роботі вони вдосконалили цей метод і застосували його для інкапсуляції найбільш нестабільних перовскітів - що містять метиламмонієву групу (MA). Перовскитні елементи з метиламонієм демонструють кращу ефективність, але гіршу стабільність, особливо чутливі такі матеріали до нагрівання. Автори роботи вивчили стабільність двох перовскитних матеріалів - Cs0_.05FA0_.8MA0_.15Pb (I_0.85Br_0.15) 3 і F_A0.85M_A0.15Pb _(I0.85_Br0.1₅₎ 3, які містять по 15 мольних відсотків метиламонієвого катіону. Для інкапсуляції використовувалося звичайне тонке скло яке «приклеювали» до сонячного елемента за допомогою швидкозастигаючих полімерних матеріалів - але основі поліізобутилену (PIB) або поліолефінів (PO). Автори протестували два способи нанесення полімерів - в одному випадку їх наносили тільки на краї сонячного елемента, а в другому випадку на всю його поверхню. Найнадійнішою виявилася повна інкапсуляція з поліізобутиленом. Всі зразки з такою інкапсуляцією показали рівень стабільності, відповідний міжнародній сертифікації сонячних елементів IEC61215:2016, тобто витримали 1000 годин нагріву до 85 градусів Цельсія, а також за 10 циклів охолодження до - 40 градусів Цельсія з подальшим нагрівом до 85 градусів Цельсія. Обидва експерименти проводяться при відносній вологості 85 відсотків, і сертифікат отримують ті елементи, які в кінці випробування зберігають ефективність не менше 95 відсотків від початкової.