В якості першого особливого клінічного випадку ми хочемо представити дійсно незвичайне терапевтичне втручання, яке напевно викличе безліч відповідних реакцій, особливо у тих читачів, хто твердо переконаний в абсолютній необхідності жорсткого сеттінгу (організаційні (просторові, часові і т. д.) рамки психотерапевтичного сеансу. - Прим. пров.) у психотерапії. Отже, я був запрошений в одне з міст північної Італії для проведення циклу лекцій для вихователів. Наприкінці однієї з лекцій одна вихователька попросила мене про приватну співбесіду. Молода двадцятичотирирічна жінка благала зайнятися нею, оскільки ось уже два роки вона страждала частими нападами паніки, що викликають повний ступор, а іноді і непритомність. Молода жінка розповіла, що ці кризи почалися в неї після серії анксиогенних медичних обстежень, яких вона мала зазнати через підозри у важкій хворобі, що згодом не підтвердилися. З того моменту у неї почалися напади паніки. Вони ставали все більш сильними і частими, так що вона кілька місяців тому була змушена тимчасово перервати роботу.

Один вже немолодий психіатр звернувся до нашого Центру з проханням пройти навчання нашому методу. Під час попередньої співбесіди виявилася критична ситуація, і його прохання про навчання перетворилося на прохання про допомогу.

Всьому потрібно вчитися не для показу, а щоб використовувати знання.

Звичайно, я не можу сказати, чи буде краще, коли буде по-іншому; але можу сказати: якщо потрібно поліпшити, необхідно змінити.